"Демократична Україна" про Ігоря Мельничука

Сила мольфара – у його словах. Сила художника Ігоря Мельничука – у кольорах його живопису. Чаклуючи кольором, митець створює експресивні, насичені барвами полотна, що притягують глядача магією природної енергетики. Аби побачити й відчути ті потужні «вибухи» колористики, варто завітати до столичної галереї «ABC-арт», де триває виставка малярства Ігоря Мельничука «Мольфарство кольором».
Замало сказати, що від погляду на ці роботи радіють і очі, й душа. До цього я б додала, що зігрівається серце і світ видається радше різнобарвним, аніж понурим. Пам’ятаєте, у 1980-ті часто звучала в ефірі пісня «Співають гори». Ось і на полотнах Ігоря Мельничука Карпати також співають – як загалом, так і кожен їхній куточок окремо. Хіба можна не потішитись разом із жінкою (робота «Теплі промені»), котра сидячи на дерев’яній лавочці, повертає обличчя назустріч лагідному весняному сонечку? Або не помилуватися іншою горянкою («Молода княгиня»), яка у колоритному вбранні вийшла на подвір’я хати й поряд, ніби хизуючись, розвісила розкішний домотканий ліжник?
Звісно ж, не можна й несила спостерігати без емоцій і решту сюжетів представлених полотен. Так і кортить закружляти в нестримному танці серед гір, долин, пагорбів, садків, гірських хребтів, річок та потоків. Хай, може, й занесуть вони в якусь безвість. Нічого однокольорового у баченні художника немає. Земля в нього скидається на рельєф, утворений з різних за колористичним рішенням смуг, острівців, те саме стосується й неба, не кажучи вже про інші куточки природи.
От якби ж так само бачили карпатський край і ті, від кого залежить його доля, приміром, розвиток його туристичної інфраструктури, мандрівників би там було безліч. А втім, це не зовсім ліричний відступ від теми.
Вловлюючи кожен звук живописної симфонії Карпат Ігоря Мельничука, найперше, що спадає на думку – автор, мабуть, є уродженцем «чарівного краю Черемоша й Прута». Виявляється, ні, він подолянин. Але доля наблизила його до Галичини: на Тернопільщині живуть його найближчі родичі. А сам він часто їздить у гори, так би мовити у мистецьких справах.
Річ у тім, що малює Ігор переважно з натури: бере з собою холсти й пише собі, вдихаючи цілюще повітря. Тільки великі тематичні картини (завбільшки 2 метри) створює в майстерні.
-Полонять непередбачувані тони й відтінки на Ваших полотнах, - ділюся враженням з Ігорем, - надто ж оті казкові сині, фіолетові ялинки та сосни.
-Це школа імпресіонізму, її започаткували французи, - відповідає він. – Мистецтво рухається по колу. Якщо візьмемо Матісса і нашу православну ікону, теж знайдемо своєрідні поєднання у кольорах і композиційному вирішенні. Отже, я тільки користуюся цими надбаннями й отримую задоволення від процесу творчості. І взагалі робота для мене – це мистецький екстаз. У мене кожен твір – небуденність, готуюсь до нього, як до свята.
-На одній з Ваших картин згадується така місцевість, що має назву Писаний камінь. Де її шукати?
-Це відоме місце у верховинському районі. Найвища точка на вершині гори, де вперше почала ставити свої автографи українська, польська, австрійська інтелігенція ще у ХІХ столітті. Туди не можна дістатися звичними стежками. Для того, щоб піднятися на пік гори, існують спеціальні утворення, найімовірніше зроблені руками углибини. Я чув, що в них давні народи, які населяли Карпати, проводили давні ритуальні дійства. А якщо вже дістатися Писаного каменя, звідти відкриваються дуже гарні види: і Чорногірський хребет можна побачити, й інші гори – як на тарілці.
Не втрималась я і від запитання про незвичайні натюрморти Ігоря. Адже загальновідомо, що цей жанр живопису зображує здебільшого овочі та фрукти. А у нього раптом – натюрморти з куріпками, кроликами.
-Я створив цілу серію натюрмортів «Яблуневий Спас», куди увійшло до 20 полотен, - розповідає живописець. – Спочатку писав чистий, класичний натюрморт, але побачив, що виходить якась мертва натура. І вирішив це дійство оживити. Пишу роботи за участю звірів також з натури. Особливо мене приваблює, як поводяться тваринки у цій ситуації. У деякі моменти вони відображують певні людські якості. Тож за допомогою звірів, які мені позують, хочу підсилити той чи інший ефект або дати глядачеві додаткову інформацію.
Позують Ігореві Мельничуку не лише брати наші менші. А й мешканці гірських селищ, і його донька Настя. Зокрема, саме вона в гуцульському одязі, які принесли місцеві жителі, була натурницею для згаданої його картини «Молода княгиня».
А ще з нашої розмови я довідалась про те, що не менш, ніж Карпати, Ігоря захоплюють і Чернігівщина, Поділля, Крим. Але краєвиди всіх улюблених регіонів неможливо представити на одній виставці. Тож чекатимемо наступних живописних презентацій.

Тетяна КРОП
http://www.dua.com.ua/

Афіша

«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ»22 квітня 2024 Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… Читати далі »

Митці

Фурлет Анатолій Анатолій Фурлет народився 13 лютого 1958 року в с.Чепоноси Хотинського району Чернівецької області. 1978-1983 рр. – навчався в Одеському педагогічному інституті на художньо-графічному факультеті (викладачі – В.Гегамян, З.Борисюк). Після закінчення інституту працював у художній школі учителем живопису і композиції (м.Городок Хмельницької області). Член НСХУ (Київська організація). Читати далі »