Світлана Іваннікова. Малярство
17 січня - 04 лютого 2012
«Чиста нота природи» бринить у творах Світлани Іваннікової невимушено й розкуто, створюючи відчуття непроминущої свіжості будь-якого обраного «сюжету» – найчастіше тихих, негомінких луганських гаїв і околиць, куточків Криму або ошатної величі Слов’яногорська.
На тлі сучасного мистецького метафоризму твори мисткині вражають природною простотою, уникненням будь-якої надмірної видовищності, а разом – і позаконцептуальністю, небажанням найменшої раціоналізації. Саме такий первинний дотик до натури, без жодних посередників, чи то у вигляді певної традиції, чи привнесеної ззовні логічної ідеї, надає її творам поетичної споглядальності, тяжіння до осяйної тиші або чистої святковості образу довкілля.
Як і в самій природі, у роботах художниці відсутні ноти драматизму, проте вони відзначені ускладненістю натурних станів, існуванням на тій межі руху і спокою, що дає відчути в них не лише конкретну пору року, а й сам плин неспинного природного існування.
Мисткиня користується мінімальними засобами, якщо взяти до уваги перелік нечисленних предметно-просторових форм, які утворюють художню реальність її картин: дерева, їх стриміння між небом і землею, вода, що віддзеркалює тихе небесне світло, – з цього складається мистецький світ Світлани Іваннікової. Власне кажучи, з цього взагалі складається світ. І з цих вкрай нечисленних деталей кожного разу постає промовистий образ природи, риторику якого утворюють пластичні ритми її живописних композицій – активні, пружні або, навпаки, м’які, хвилеподібні, з плетивом візерунку, що утворює гілля дерев на тлі світлих небес. Гідно подиву, як з одного-єдиного мотиву мисткиня отримує такі різні образні рішення. Зосередження на стані природи, відтворення його живописними засобами передбачає переживання мотиву, що стає речником створення пейзажного образу. Чим простіший такий поетичний стан, чим менше в ньому літературних умоглядних ходів і звичайніший мотив-«сюжет», тим складніше, а може, й узагалі неможливе, його однозначно-концептуальне визначення.
Так відкривається, що майже незалежно від зображуваних мотивів смисл їх композиційної побудови полягає в колірно-пластичному збагненні просторових явищ. Отже, не лірика конкретного приватного мотиву, не підхід до нього як до «виду» якоїсь конкретної місцевості, а адекватний переклад «мови об’єкту» мовою живописної пластики становить предмет прискіпливої уваги художника.
Улюблений мисткинею натюрморт у пейзажі спонукав до опрацювання садових мотивів, межовий жанровий статус яких (уже, власне, не пейзаж, проте й не натюрморт) спровокував неочікувані образні сполуки камерності з якоюсь особливою урочистою ошатністю. За контрастом із ними розмаїто повторюваний мотив «вікна» заглиблює у світ первинного, простого й цілісного чуття домашньої оселі, виступає психологізованим уособленням людського світу.
Олена В’ячеславова,
кандидат філософських наук
|
| | |
«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ» 22 квітня 2024
Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… |
Антип Петро
Народився 4 квітня 1959 р. у м. Горлівці Донецької області. У 1980-1984 рр. навчався в Пензенському художньому училищі ім. К.Савицького на відділенні скульптури. Паралельно вивчав живопис і графіку. 1982-1986 рр. – продовжував навчання в художніх майстернях В.Цоя та О.Бема. Із 1986 р. працював скульптором у Донецькому художньому комбінаті.
|
|
