Три рядки вкладаються у строфу. Перший римується з третім, другий співзвучний із початковим рядком строфи наступної. Далі й далі висновується за цим принципом поетична канва – перехресно, хвилеподібно, рефренно. Так звучать терцини.

Перегукуючись у нерозривній єдності, формуючи цілісну творчу візію, пов’язані спільною ритмомелодикою, звучать у просторі виставки «Терцини» роботи Степана Ярового, Наталії Ярової та Віктора Романщака (ця презентація – вже п’ята в рамках родинного проекту «Мистецький шлях у спадок», започаткованого 2010-го року галереєю «АВС-арт»).

Степан Яровий (1913-1988) – класик українського живопису, майстер пейзажу. Знавцям мистецтва добре відомі його неперевершені пленерні краєвиди з широкою географією – від Прибалтики й до Заполяр’я. Та, оселившись у Ялті 1936 року, мистець назавжди віддав свою любов краєвидам Криму, і найбільше – морській стихії. «Художника вабили могутні маси води, зіткнення їх під низькими хмарами зі скелястими берегами або краса стрімкого ритмічного руху хвиль… В його південних морських пейзажах відтворені тисячоліття, в них знаходить своє вираження сива давнина, вони представлені свідками історії та учасниками людського життя» (Людмила Ковальська, мистецтвознавець).

Образотворчості присвятила себе й донька Степана Ярового Наталія. Хоча її мистецький шлях формувався не так і легко, як буває в багатьох дітей з артистичних родин, – лише тридцятилітньою змогла повністю утвердитись у живописі, розвиваючи свою художню мову «від реалістичності до споглядання, відмежованості, філософічності, від традиційних форм до більш умовних, символічних» (Людмила Ширяєва, мистецтвознавець). Традиційне розуміння жанру трансформується, на зміну фігуративну приходить чиста, вивірена абстракція. В доробку Наталії Ярової – море, сільські або міські мотиви, вишукані натюрморти, полісемантичні композиції. Полотна, різні за ритмом, настроєм і манерою виконання, мабуть, якнайкраще відображають сутність самої авторки – в дечому непередбачуваної, чутливої, завжди відкритої до нових творчих знахідок.

Мистецька доля подарувала Наталії Яровій зустріч із Віктором Романщаком, і вже багато років вони разом – у творчому й подружньому тандемі.

Віктор Романщак – улюблений учень Тетяни Яблонської, працював її асистентом у майстерні монументального живопису Київського державного художнього інституту (нині НАОМА), а це вже багато говорить про нього як про непересічного мистця. Його живопис, графіка, килими й гобелени засвідчують автора, залюбленого в історію України, в наші старожитності. Віктор Романщак відтворив унікальний гобелен із гербом гетьмана Полуботка, оригінал якого з колекції В.Кричевського згорів 1918-го. Тихі живописні куточки старого Києва, будинки, котрих уже давно нема, забута архітектура, камерні зими й золотаві осінні дні, зафіксовані художником на полотні, сповнені ліричної медитативності. І – знову стихія води: Гамбург на Ельбі, Ялта й Чорне море – як творчий діалог зі Степаном Яровим…