AVSart Gallery
AVSart Gallery

Про галерею

Колекція

Виставки

Арт-вісті

Контакти
Головна  Контакти  Мапа сайту 

Фоторепортаж

Головна / Виставки / Фоторепортаж / Сергій Гнойовий: «Я один. Рахую зірки. Мільйон одна, мільйон третя…»

Сергій Гнойовий: «Я один. Рахую зірки. Мільйон одна, мільйон третя…»

29 листопада 2011

«
»

Сергій Гнойовий не часто тішив глядача своїми персональними виставками – востаннє вернісаж маестро відбувся в Полтаві 1984 року. Але якщо для Полтавщини творчість цього художника добре знана, то для Києва – відкриття. Ще одним відкриттям для наших гостей став неабиякий оповідацький хист пана Сергія.

Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
Така чорнобрива, із чорнобривцями Україна в роботах пана Сергія – вона весь час стоїть перед очима. Мені несамовито подобаються півонії саме в інтерпретації маестро. Півонії й чорнобривці…
Подумалося, з чого почати вечір, і це підказала саме центральна робота експозиції «Край села». Тут – наша Україна з мальвами, які стоять при дорозі… Й так хочеться енергії від тієї землі. І сьогодні пан Сергій зазначив, що він – художник від землі.
Знову повернуся до картини – там такий знайомий краєвид, з одного боку, а з іншого – є незвичайні речі: дорожні знаки «Головна дорога» і «В’їзд заборонено». І я, обходячи зали, подумала: наша Україна – це головна дорога, а кому ж і куди в’їзд заборонено? Сергій береже нашу головну дорогу, нашу національну ідею, дух, ауру, таку чисту й веселкову. Хтось говорить, що перший етап національної ідеї ми вже пройшли («Душу й тіло ми положим за нашу свободу…»). І думається: який же наступний? Та, власне, що його шукати, коли живеш на чудовезній землі, під розкішним високим небом, на зеленій траві. І які би там бурі не були, земля нас тримає на ногах. Тож мені завжди хотілося, щоб цей світ був у галереї, щоб саме такі художники в нас виставлялися, щоб земля їм давала наснагу й здоров’я. Тож будемо чекати наступної виставки – світлої й прекрасної.
…Мені приємно, що в нас відбуваються виставки посутньо українських художників, які несуть ще й просвітницьку функцію – приходять студенти й молодь, бачать це й тішаться. Тож хочу, щоб і ви сьогодні так само наснажилися, згадали й Великодні дні на Україні, і святого Миколая, який уже незабаром, і Різдво – і потішитися таким річним духовним колом нашої України.

Максим Волошин, директор галереї «Мистецька збірка»:
Я, до речі, коли отримав запрошення на цю виставку, подумав: «О, випередили!» (сміється). Це мистецтво складне й філософське, але воно подобається багатьом – різним людям із різним типом мислення і світосприйняття. Думаю, через рік-півтора ми зробимо виставку Сергія Гнойового і в нашій галереї.

Алла Маричевська:
Тим більше що в маестро не було таких персональних виставок. Це перша, яку побачить столиця, і вона стартувала саме в нас.

Анатолій Фурлет, художник:
…Де є традиції – там є культура, де є культура – там є й нація. В наш час галерея «АВС-арт» робить величезну справу. Треба всім тягнутися сюди і гуртуватися тим, хто розуміє, по якій землі ходить, якою мовою говорить і хто він є. Бо сьогодні, без перебільшення, на українську культуру чиниться великий тиск…

Василь Корчинський, художник:
Я більше знаю Львів, Харків, Одесу, а от із художниками Полтави знайомий мало. Мене вразила своєрідність Сергія Гнойового, і якщо в Полтаві всі художники такого рівня, то я аплодую полтавцям.
Це місто живе якось по-своєму, мислить по-своєму, долучаючись до всіх усеукраїнських подій. І вперше побачивши персональну виставку полтавського художника, я дуже зрадів, що вона відбувається в Києві і що побачу ще один зріз Полтави. Вона для мене – це Ліна Костенко, Маруся Чурай... Я ніколи не був у цьому краї, а тепер мені хочеться поїхати туди, побачити його, поспілкуватися з людьми.
…Такої стилістичної мови й такої образності, як у маестро, я зустрічав мало. Тут є відчуття ритму й кольору і якесь змістовне внутрішнє бачення. Навіть не пригадаю, хто так працює із темами, як пан Сергій. Оцей оранжевий у нього якийсь свій – або він народився в чорнобривцях, або не знаю що, але це його рідний колір. Сергій Гнойовий дивовижно поєднує його зі всім, що оточує, і в роботі народжується своєрідна внутрішня системність, внутрішнє багатство. Я радий, що є такі художники, якими ми можемо пишатися, можемо побачити ще одну грань України – величну і красиву.

Алла Маричевська:
Я би ще завважила, що всі парсуни на картинах маестро – з привідкритими чи примруженими очима. І саме така постава, саме такий порух зору говорить про те, що людина знає істину. У всіх цих роботах є один спільний момент – самозосереджені, задивлені в себе жінки, які знають істину: народити дитину і знати, що ту дитину чекає в цьому світі… Із отих прикритих повіками очей струмує наперед знана жінкою даність – народження її дитини, з’ява нового життя…

Сергій Гнойовий, мистець:
Дякую всім, що завітали на відкриття, для мене це приємна подія.
Після відкриття виставки в мене почався відпочинок. Підготовка закінчилася, прийшла зима, і я вільний – мені не треба малювати, нічого робити, тільки хату топити, дрова колоти…
Я живу в селі. 1996 року кинув Полтаву, бо там живе багато людей. Купив собі хатинку у звичайному селі за 500 гривень – долівка, піч. Село моє називається Дем’янівка – його козак Дем’ян засував, а в нього були ще три наймані робітники. І от потихеньку село росло, росло… А коли я вже перебирався, там було 5 чи 6 корів і 15 хат. Зараз люди вимерли, корів нема, нічого нема – тільки я один остався і 15 хат у моєму розпорядженні. Кожного дня прокидаюся і обходжу – там шиферини не стало, там дошки пропали, там ще щось… Ну, така робота – життя є життя. Буває, яка машина приїде – палатку поставить, шашлики…
Я так собі думаю: живу в центрі всесвіту, чомусь не в Києві і не в Парижі, в мене своє коло. Зовсім недалечко скіфська розрита могила, далі давні городища, далі Опішня (а це річ серйозна, серйозніша, ніж я), далі Диканька з гоголівськими відьмами, з такою легендарною силою, а далі – Миргород, Решетилівка і Полтава. От коло й замкнулося – а я в центрі. Це така основа, на якій я працюю. Тобто основа є, є над чим працювати. Думаю, може й далі буду так працювати – спокійно… В мене майстерня 4х6, і щось кладеться, щось перерізається, щось пхається, а щось остається. І коли я сьогодні побачив сам себе, як ви мене оце побачили, то був здивований: не думав, що я такий гарний (сміється)…
А літом привозять у село жінок (уже потроху почали дачі купувати – так я їх батраками називаю, бо вони десь там далеко працюють), дітей, собак. Кинули і поїхали – все на моїй шиї... Так от, прибігає до мене сусідка з Москви, мовляв, гадюка серед двору, я дитину не можу пустити. Приходимо. Я взяв лопату (в мене завжди серед двору лопата стоїть, тому що онучку на літо привозять, то я її до природи привчаю, тобто щоб існував принцип природного виховання). Ну, давай шукати гадюку: там шукаю, сям… Під колодою знайшов. А я завжди з ножем ходжу – так голову їй і відрізав. Ну, такий закон. Цього року 13 штук забив – це життя, що поробиш. Я борюся за свій простір, а вони за свій. Село кинуте, все кинуте – і вони йдуть. В нас болото рядом – і коли розлив, то їм діватися нікуди, і вони до села. Тобто все непросто – але я борюся поки…
Ну, зараз інший час прийшов – тиша, спокій. Каву випити, цигарку закурити. Сокиру за пояс, фінку в халяву (тому що по-іншому не можна – там дошки крадуть, там шифер знімають) – і п’ю каву... Я один. Рахую зірки. Мільйон одна, мільйон третя…
…Рибу ловлю. Вудкою. Човна-плоскодонку в мене, вибачте, стирили. От за жовтень тринадцять штук на живця і спіймав. Це нормально, в принципі, як для художника (сміється). Це отак я означую своє коло, в якому живеш, крутишся. Ну, а в Полтаві мені нема чого робити…
І, звичайно, в мене двір без 2-3-метрових парканів, коли дитина, яка там живе, не бачить, як сходить і заходить сонце (це страшно подумати). В мене сонце видно... Ну, й до хати у дворі прибиті полотна – і я над ними працюю. Не в хаті, де вікна від землі, нижчі, ніж я. Оце поїхав, а вони лишилися прибиті – ще в роботі. І знімаються, коли вже праця закінчена. Може, й два роки бути, хто зна. А сам принцип роботи дає можливість без звички і за 500 метрів бачити, що лінія чи пляма десь не там поставлені. І ти приходиш – пляму переробив, куртку взяв і пішов далі…
От як деякі художники за день п'ятнадцять картин – я так не працюю. Мені спішити нема куди, мені треба орати, полоти, садити. Правда, в мене небагато – три сотки (я на цій площі справляюся, і воно під рукою все є). Мабуть, далі не буду, бо так можна до ранку розповідати – життя серйозне…
Дякую галереї й панні Аллі за запрошення, дякую всім присутнім.
І я радий, що приїхав сюди полтавцем.

 

Афіша

«СРІБНЕ СЯЙВО ЗИМИ» 01 грудня 2020

Галерея «АВС-арт» традиційно презентує тематичну зимову добірку, представлену роботами класиків і сучасників українського мистецтва. В експозиції – Федір Захаров, Юрій Герц, Іван Марчук, Віктор Зарецький, Михайло Демцю, Сергій Гнойовий, Алла Горська, Антон Кашшай, Сергій Григор’єв, Іван Шутєв, Орест Гнатів, Петро Шолтес, Ольга Кравченко, Василь Габда, Феодосій Гуменюк, Ніна Буряк та багато інших майстрів образотворення.

Митці

Романщак Віктор Андрійович Романщак Віктор Андрійович
Народився 1946 року в м. Констанца (Румунія). Закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Шевченка (1957-1964), Київський державний художній інститут (1964-1970). Викладачі – Т. Яблонська (майстерня монументального живопису). Член НСХУ (1977). Працює в галузях монументального та станкового живопису, вжиткового мистецтва (гобелен).