Коханий музами Кох

Алла Маричевська, Оксана Ременяка та Юрій Кох

У галереї «АВС-арт» відкрилася перша персональна столична виставка львівського маестро Юрія Коха. Мистець привіз до Києва понад 50 робіт різних років і з різних циклів. Гості вернісажу мали змогу зануритися в неповторну атмосферу його живопису – медитативну, філософсько-споглядальну, подекуди іронічно-перверзійну чи лірнично-візіонерську.

Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
Галерея не зрадила своїй концепції, адже ми не так і акцентуємо на київських мистцях. Вони мають можливість весь час тут виставлятися й кочувати від однієї галереї до іншої. А от показати, що є цікавого поза столицею, що цікавого в регіонах, – власне, з такою концепцією ми й працюємо, живемо, прагнемо. І мені здається, що сьогодні цей проект, який ми представляємо, – один із найвдаліших і найцікавіших.
Щодо експозиції, то такого насичення на стінах у нас не було – переважно художники експонуються мінімалістично, представляють себе акцентами. Але, думаю, ця експозиція якраз і веде до Львова, його вуличок, якими ви сьогодні будете блукати, дивитися, шукати знайомі деталі. Цей Львів буде вам пахнути початком століття двадцятого… Львів еротичний, де відчутно, як чоловік розчиняється в прекрасних лініях жіночого тіла, аби потім знову зібратися докупи й далі творити, працювати. Разом із тим, Львів медитативно-світоглядний, Львів тільки Юрка Коха. Ми не побачимо презентативно-фасадного міста, що на листівках, картинках, в альбомах. Це Львів внутрішній, який тримається на метафізиці, медитації.
Оксана Ременяка, мистецтвознавець:
Нічого не буду говорити про стильність. Її видно, вона є суттю Юрка. Я на один день вирвалася до Львова, і в нас спонтанно виникла ідея щодо Юркової виставки в абсолютно іншій галереї. Приїжджаю до Києва й раптом розумію, що цю виставку треба робити тут. Починаємо працювати. Треба писати текст – сідаю над чистим аркушем паперу й розумію: сказати хочеться так багато, що сказати нічого не можна. Про людину, яку ти знаєш довго, практично все своє життя, сказати на одному аркуші дуже складно...
Юрко – це стиль, самість. Це людина, яка живе вертикально з постійним зв’язком із небом. І з усього, що він робить, чи то свідомо, чи підсвідомо, все одно ретранслюється та культура, якою маестро насичений, – а насичений він багатьма поколіннями інтелектуалів. І ці роботи, які перед вами, – їх дійсно багато, як у львівських старих помешканнях. Там є й іконостас кількох поколінь, і вже нема місця, де тулити, але він все одно тулиться й тулиться, тому що це історія. Юрко – це історія. Юрко – це сьогодення й, дай Боже, прекрасне майбутнє. Завдяки таким, як він, наше сьогоднішнє буття насичене дуже гарними й вишуканими речами, які формують прекрасний смак. Тут – немов оаза стриманості й високого смаку, порівняно з культурою достатку кольорового на кольоровому, що, врешті, тільки для того, аби приховати чиюсь бездарність…
Незважаючи на тяжку працю, все вийшло легко, спокійно, так, як має робитись улюблена робота. І дякую, що ви прийшли!
Юрій Кох, мистець:
Я вже почервонів зовсім, бо скільки всього за раз почув (сміється). Дуже дякую, що прийшли, дуже дякую організаторам, пані Аллі, Оксані Ременяці, яка спонукала мене приїхати до Києва.
Це досить збірна виставка, хоча й здається більш-менш цілісною. Тут є різні напрямки. Я вже різні роки пережив (у доброму й поганому сенсі), й мені навіть подобається, як люди вигадують про мою творчість розмаїті версії, теорії. Скажімо, коли був в Америці, то там мене з моєю графікою сприймали ледь не як дисидента, абсолютно політичного художника. Коли в 90-х на пострадянському просторі був розгул еротизму, мене сприймали як абсолютно зіпсованого Фрейдом і всім на світі з комплексами сексуально стурбованого художника. Потім я був міським художником, урбаністом. Особливо був вражений, коли якісь молоді хлопці прийшли на виставку й кажуть: «Ви працюєте в 3D». І потім до мене дійшло, що 3D вони мають на увазі, коли просто нормально намальовано. Це, звичайно, не комплімент художникові, але уявляєте, з якої великої відстані люди те бачать… Але, тим не менше, мені здається, ви абсолютно адекватно й нормально сприймаєте ці речі. Тут є новий для мене стиль, я його називаю «АрдеКох». Ця виставка відбувалась у Львові три тижні тому і зразу частково переїхала сюди. Є напрямок, який я називаю стінописом. Це коли реальність із намальованими на стінах зображеннями й подальші свідомі та підсвідомі зображення в одній малярській площині. Тут є давні львівські картини, давні львівські вулиці, хоч я не хотів би, аби мене називали тільки урбаністом. Тут висить портрет Бруно Шульца… Так от, про Івана Малковича, мого давнього приятеля. Я йому намалював цей портрет, тобто він замовляв його для обкладинки книги творів Бруно Шульца. І він мені за тиждень чи два подзвонив і дуже сумним дитячим голосом сказав: «Ти знаєш, Юрку, він подібний на Путіна» (сміється). І я спеціально для Івана зробив фотокопію на полотні й стилізував зачіску Бруно Шульца під тридцяті роки. Так що в мене в майстерні бувають і цікаві курйозні історії. Також тут є картина «Богемна ідилія», де портретовані люди, яких я вже не бачив 20-30 років…
Мені було б цікаво показувати Києву різні напрямки, різні речі. Буду радий приїхати до вас ще, якщо матиму відповідне запрошення.
Алла Маричевська:
Хочу подякувати авторові. Він направду легкий чоловік. Педантичний (здається, що з педантами важко працювати), але, разом із тим, у тому він дуже легкий. І тут, мабуть, зібралися люди, які дуже давно не бачилися, яким у наш шалений час дуже важко зустрітися...
Іван Малкович, видавець, поет:
У випадку з Юрієм Кохом 3D можна потрактувати як дуже-дуже драйвово, дуже-дуже добре. Він має таке чудове прізвище й оспіваний дуже багатьма поетами (посміхається). Наприклад, Назар Гончар: «а дама/адама/коха». Юрко Позаяк: «кохана коха Коха»…
Юрій Кох:
Але це все, на що вони спромоглися (сміється).
Іван Малкович:
…А він – це інтелектуальний художник, це один із небагатьох екземплярів українського малярства (та чого – є трохи в нас), один із найблискучіших інтелектуалів. І ця вся гра, ця вся інтертекстуальність і з літературними текстами, і з художниками. Те, що він вигадав свій ардекох, чи барокох, чи рококох, – це просто прекрасно. «Смарагдові жмутки» жартів людей мистецтва, які він уклав, появу яких спровокував, – це так само велика сторінка. Рідко який художник візьметься таке організовувати. Це дуже нелегко. Це Львів, тяглий у культурі, тому що його тато – знаменитий актор театру Заньковецької, якого ми всі так любили. Очевидно, ти дуже подібний на свого тата… Не тільки зовні, а і в якихось інших проявах – у гострому сприйнятті, точному сприйнятті, інтелектуалізмі, делікатності, делікатній іронії. І неделікатній. Кожному своє. Кожен на його картинах залишається собою. Його гра з Франком і Шевченком мене зачаровує. Мені здається, що повноцінних людей це не повинно шокувати. Він творить як представник повноцінної нації, він жартує про те, що ми любимо, й доповнює його. Це чудово, що він тут, що він привіз нам такий чарівний шматок Львова, якого, може, більше ніхто так не вміє зобразити.
Володимир Яворський, письменник:
Знаю Юрка Коха ще з тих часів у Львові, коли він тільки починав як художник. У його роботах є певна загадка, і я її ще досі не розкрив, але мушу для себе це з’ясувати. Роботи – раціональні, там присутній дуже раціональний підхід. Разом із тим, вони зачаровують. Питання стоїть, чи є там почуття. Я вгадую, що є. Вони скриті. Як це поєднується, мені важко зрозуміти. В цих роботах немає якоїсь вибухової експресії, але кожна запам’ятовується й не забувається...

 

Афіша

«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ»22 квітня 2024 Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… Читати далі »

Митці

Харакоз Володимир Вікторович Володимир Харакоз народився 1949 року. Закінчив Естонський державний художній інститут. Член Національної спілки художників України (1992). Працює як живописець і графік. Читати далі »