Італійські враження Володимира Луцика
18 квітня 2012
 Алла Маричевська та Володимир Луцик |
|
Перша велика виставка Володимира Луцика в Україні, котра відкрилася в «АВС-арт», запрошує глядачів у надзвичайно світлий, чистий і сокровенний світ малярства українського маестро. Тайна вечеря, Риба, Чаша, Дерево – знаки, котрі формують лаконічну, але не спрощену образну мову мистця. Це справді подія в нашому культурному житті, адже довгий час Володимир Луцик був більше відомий за кордоном, аніж на батьківщині.
Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
Найперше я хочу привітати вас із Великодніми святами. Христос воскрес! Ми пережили ту люту зиму, пережили кризи. І, думаю, що б у нашому соціумі не робилося, а природа нас тримає, сонце світить, і не можна собі уявити, що воно не зійде… Дуже дякую, що після світлого але все-таки напружено-насиченого свята ви до нас прийшли на таке-от мистецьке післяслово.
Ця виставка має свою історію. І я б сьогодні хотіла розповісти, як Володимир Луцик потрапив до нашої галереї. Пригадуючи події дворічної давності, вкотре згадую Довженка: Бог на світі є, й ім’я йому – випадок. Власне, закономірна випадковість і спричинила виставку маестро. Ми довго думали, як її назвати. Побачивши роботи, переживши їх, облюбувавши очима, душею й серцем, вирішили назвати «Інтермецо на семи пагорбах» – перепочинок, момент натхнення. А оскільки багато років мистець працював у Римі – то на семи пагорбах…
Все починалося 2009-го, коли професор Львівської академії мистецтв Орест Голубець звернувся до мене з матеріалом, у якому писав про двох художників. Один сивочолий, років шістдесят. Закохавшись в українку, він їде до нас, викуповує занедбаний клуб і влаштовує там майстерню. І вже тут, на українській землі, творить зовсім іншу тему у своєму мистецтві. А інший художник – зовсім молодий, закінчив нашу львівську академію. Він від’їжджає до Риму, там працює й захоплюється іконописом і класичним живописом. Зовсім різні, але від джерел і до джерел – ми так і назвали матеріал. Від поп-арту до нашої України – Вітторіо Джакомі, який полюбив Україну за те, що тут усе природне й живе…
І коли я побачила роботи Володимира Луцика, то насамперед подивували його інтерпретації Тайної вечері. Я взагалі дуже обережно ставлюся і до публікацій, і до репродукцій саме таких сакральних речей. Для мене ікона має виконувати свою природну функцію – в храмі. Вона має бути посередником між Богом і людиною. А тут такий ракурс, що мені захотілося, аби люди бачили цю безпосередність, яка світиться, це світло й добро. І ті чесноти, які ми притлумили у своєму житті… Матеріал вийшов, і, здається, публікація вдалася…
За деякий час потому телефонує Сергій Пантюк і так делікатно говорить, що в нього є товариш, який живе в Римі й розкішно малює. Це Володимир Луцик. Сергій Спитав, чи не могли б ми домовитися про виставку. Так я познайомилася з Володимиром, і в нашій розмові відразу означилась якась безпосередність, легкість. Так і домовилися…
Лариса Лебедівна, завідувач Сектору мовної політики Міністерства культури України:
…Я відвідую такі виставки й ціную наших українських мистців. Тому від себе скажу, що я рада познайомитися з цим художником, із його творчістю. Вона глибоко українська, вона вражає. Думаю, ця виставка є для України ще одним відкриттям, тим художнім словом, яке показує, що наше мистецтво не вичерпується, воно розвивається. І що б там не було навколо нас, які негаразди, але цей дух і ця творчість дають нам крила. Дякую художнику за його працю!
Сергій Пантюк, письменник:
Ви знаєте, в мистецтві немає товаришів, друзів або колег. Мистецтво або є, або його немає. Для так розпоряджається, що не може дружити графоман із генієм – краще графоману дружити з графоманом, а генію з генієм (сміється).
…Не знаю, хто ми з Луциком, але знаю, що я письменник і сприймаю образотворче мистецтво не як мистецтвознавець, а як реципієнт, споглядач. Я, власне, знав Володимира, коли він бавився, робив композиції з якихось сумнівних фігур, з чого я трошки кпив. Тоді ми були просто друзі. А коли я вже побачив його пізніші роботи й те, як вони втілені (при тому, що, можливо, не всі ідеї, які Володя втілює у своїх роботах, мені близькі), зробив для себе висновок, що це унікально. І тут ніяка дружба ролі не грає – тут грає роль уже наступний етап: я докладу максимум зусиль, аби його знали в Україні.
Так склалося, що художник живе в основному в Італії, а в Україну більше їздить як гість, турист. І там його знають більше, ніж тут. Це неправильно, тому що українець має бути першочергово відомий в Україні. Тому я страшенно радий, що ця виставка на рівні Києва відбулася. Це ще й фахова виставка на всеукраїнському рівні. Дякую тобі, Володимире, що ти такий класний, і тисну руку при всіх. Ти розкішний художник!
Сергій Грабар, літератор:
Я маю вдома дві картини Володі. Одна з них – це варіант Тайної вечері, а друга – риба. Тому в нас із вами співпадає смак у розумінні його творчості. …Коли я вперше побачив роботи Луцика на виставці у Львові, чомусь згадалася Софія Київська, саме фрескова Софія. А потім побачив у його роботах й італійські джоттовські мотиви. А оце нещодавно був в Італії й підтвердився в цій думці. Скажу вам, що я теж не мистецтвознавець – мені просто подобається або не подобається. І відчуття надзвичайної легкості є в роботах, і джазовості. Тут віковічне минуле й абсолютна сучасність. Воно все поєднане і глибоко бере за душу. Для мене ця творчість – якась внутрішня розмова, що бринить усередині…
Борис Гуменюк, письменник:
Уже неодноразово звучало, що Володя мешкає в Італії. І попри те він залишився хорошим художником (сміється)… Тут сьогодні багато мистців. Ми ходили й обговорювали кожну роботу. В Луцика надзвичайне відчуття кольору – всі кольори складні. Як мені колись говорив один метр: ти на палітрі змішуй фарбу, поки вона не стане зовсім іншою субстанцією, поки не задихає. І коли фарба вже стала якоюсь біоенергетичною субстанцією, ти її просто кладеш на полотно, незалежно від сюжету… Власне, було б дуже цікаво побачити, як би Володя зробив нефігуративні роботи, позакомпозиційні. Просто розклав кольори. Мені здається, це було би просто неймовірно. А те, що я зараз бачу, просто зачаровує. Це для мене вищий пілотаж. Це роботи, які хочеться мати в себе, це роботи, які стануть окрасою будь-якої оселі. Вітаю!
Володимир Луцик, мистець:
Щодо місця створення робіт, про що мене запитують, то в деяких із них складна географія: я починав писати в Італії, продовжував в Україні, закінчував в Італії. Там малюється легко – Італія взагалі надихає художників. Там уміють любити й шанувати мистецтво, там багато мистецтва й якась своєрідна творча атмосфера…
|
| | |
«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ» 22 квітня 2024
Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… |
Бараннік Сергій
Народився 1952 року. Працювати як мистець почав 1975 р. в художньо-виробничому комбінаті. Один із засновників творчої групи альтернативного мистецтва «Маріуполь-87». Член Національної спілки художників України (1992). Голова правління Маріупольської організації НСХУ. Заслужений художник України (2009). Твори знаходяться в музеях України, Росії, Польщі, Палестини, у приватних колекціях Польщі, Італії, Франції, Німеччини, Канади та США.
|
|
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)