Мольфарство в галереї «АВС-арт»
08 лютого 2011
Сила мольфара – у його словах. Сила художника Ігоря Мельничука – у кольорах його живопису. На відкритті виставки Ігоря Мельничука поєдналося слово і колір. Пропонуємо всім репортаж і світлини з відкриття виставки "Мольфарство кольором".
Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
Згадуються слова Романа Сельського, який говорив, що найперше – природа, найперше – натура, вона дасть школу й натхнення. І от Ігор якраз працює тільки з натурою, ці роботи – пленерні… Мене подивувало те, як у його полотнах парадоксально поєднуються кольори і, разом із тим, творять таку гармонійну, людяну й прекрасну дійсність. Подивувало, що молоді дякують за дивовижну й реальну водночас дійсність, на противагу буденності, сірості й монотонності нашого життя. І подумалося, що оту буденність і монотонність ми творимо самі собі, у власній голові. Ігор своєю технікою підкреслює, що ця дійсність – велична, хороша, добротна і благодатна. Зараз мало побачиш, аби головним персонажем мистецького твору була людина – красива, анатомічно й генетично здорова, з одухотвореним обличчям. І головне те, що всі персонажі Ігоря Мельничука в якомусь чині – в бесіді, в очікуванні, в медитації. Всі ті, хто творить, споглядає, на противагу теперішньому споживацькому суспільству, яке вже не знає, що, де й як купити, і з того починається велика депресія, бо люди не можуть себе реалізувати…
Віра Баринова-Кулеба, художниця:
Я дивлюся на ці роботи й радію…
…Студенти нашої академії, тоді ще інституту, їздили до Канева писати красиву природу, Дніпро, гори. Але після того, як повідомили, що там велика радіація, батьки не дозволили возити туди своїх дітей на літню практику. Тож я, будучи викладачем першого курсу живопису, домовилася, що ми поїдемо до Косова. Живемо ми в кімнаті, я й мої студентки, дивлюсь у вікно – а на турніку висить, як Аполлон, красень, молодий хлопець. Дівчата зразу у вікно – приглянувся, запросили його помалювати. А Ігор, коли побачив, що дівчата малюють олійними фарбами, уже від них не відходив. І більше не так від дівчат, як від фарб. Уже він водив їх на пейзажі, вже вони за ним ходили, він вивчав технологію етюдів.
Ігор пройшов добру школу різьбярства, робив тарелі – і це для нас було неймовірно. Він настільки відчував дихання самої природи, дихання народного побуту... А потім мені поталанило бути в нього на першому курсі викладачем живопису, малюнку й композиції. Пізніше Ігор Мельничук вчився у Василя Забашти. І Василь Іванович був у захваті від такого учня, адже він завжди говорив, що живопис – це колір. Колір – це душа. Ігор же так яскраво проявив цей колір у своїх роботах.
Після закінчення академії він вчився у Василя Гуріна в аспірантурі. Коли захищав свою роботу, і творчу, й наукову, то ми всі, викладачі, слухали вже великого вченого, який настільки глибоко знає народне життя, народний побут, народне мистецтво, народну душу. І ми просто щасливі, що в нас в Україні є такий художник, навіть філософ. Якщо придивитися до кожної роботи на цій виставці, то там є золотий перетин, є центр, який приваблює до себе. Це роботи, писані з натури, а насправді – писані з душі мистця. Сам Бог посилає йому таку силу. А потім він говорить фарбами із тим, що побачив, і вже написані роботи промовляють до нас.
Ігорю, думаю, в тебе вистачить сили ще не один раз здивувати нас своїми роботами!
Василь Гурін, мистець:
Мені здається, що кожен твір, кожен етап для Ігоря – загадковість: «Що буде? Що вийде?» І так-от неоднозначна кожна його робота. В кожній і для нього, і для нас є ризик. Адже все справжнє, все, що від серця, воно на перший погляд ой яке веселе, ой яке легке, а насправді це дуже важко. Кругом ризик, починаючи з самої ідеї.
Ігор – це сама природа, нічого штучного він не робить. Роботи Ігоря притягують, бо нам трохи набридло занадто класичне, замучене, академічне мистецтво, яке неначе всі можуть робити.
Я впевнений, не всім подобається мистецтво Ігоря, але байдужих точно немає. Подивіться на народне мистецтво, подивіться на Приймаченко, на косівські ліжники чи крашанки. А які в Косові дівчата, які старші жінки. Це точно фарби Ігоря Мельничука, його життя. Є в цих роботах щось від Глущенка, особливо пізнього, від Ван Гога, Боннара. Тобто світове мистецтво – воно десь тут. Ігорю, кафедра пишається тобою й вітає тебе! Дай Бог років на сто!
Галина Забашта, художниця:
Найперше вітання від Василя Забашти. У нього нема улюбленців, бо все ж істина – дорожча. Але Ігоря він по-справжньому любить і надзвичайно цінує його мистецтво…
Хворому середовищу завжди не вистачає сонця, не вистачає вітаміну, йому багато чого бракує. Здорова людина цього приховати не може, бо її моральне, духовне й фізичне здоров’я буде віддзеркалюватися в усьому.А колір – це вітамін, і для спраглих людей він просто як ковток свіжої води. Ігорю, Ваше мистецтво – здорове, красиве й дуже гармонійне, на ньому великими літерами написано: «Любов», – я люблю природу, я люблю людей, я люблю все те, чим мене обдарував Господь і мені не шкода цим поділитися. Отак мені промовляють Ваші, Ігорю, твори. Так що бажаємо Вам від усієї родини розвитку таланту і щирості, тому що це – здоров’я нації.
Володимир Петрашик, мистецтвознавець:
Знаєте, мені дуже непросто виступати сьогодні, бо, з одного боку, хвилюся, з іншого – тому що на багатьох роботах Ігоря Юліановича є я (сміється). Цей мистець – велика фігура, велика постать. Це людина, могутня духом і могутня мистецтвом. Він настільки захоплюється природою, наскільки вибудовує свій внутрішній світ, щоб потім викласти його на полотно. Вміє інтелігентно будувати мазок і композицію. Майстерня Ігоря Мельничука особлива, тому що він підтримує багатьох студентів, дає їм свою науку, науку любові до кольору, любові до високих чуттєвостей.
І від студенів, що збираються на його пленери, немає відбою – а це дуже приємно й підтверджує те, що пан Ігор насправді майстер високого рівня, прекрасний педагог. Ця виставка має переходити від галереї до галереї, в Національний художній музей і на обшири поза Україною. Вітаю маестро й бажаю йому натхнення й любові!
Ігор Мельничук:
Щиро вітаю вас і себе з цією виставкою (сміється)! Все, що я хотів сказати, є в моїх роботах. Найголовніше й найбільше – це любов. І я вам цю любов дарую на виставці. Щирі слова подяки моїм учителям, зокрема Василю Івановичу Забашті, колегам, учням і шановній пані Аллі, всім, хто працює в цій галереї, всім, хто присутній і буде присутній на цій виставці. Уклін вам і дяка!
|
| | |
«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ» 22 квітня 2024
Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… |
Романщак Віктор Андрійович
Народився 1946 року в м. Констанца (Румунія). Закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Шевченка (1957-1964), Київський державний художній інститут (1964-1970). Викладачі – Т. Яблонська (майстерня монументального живопису). Член НСХУ (1977). Працює в галузях монументального та станкового живопису, вжиткового мистецтва (гобелен).
|
|
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)