Династія художників степу
12 березня 2013
Родинні проекти – це один із напрямків роботи галереї «АВС-арт». В нашому просторі вже були представлені виставки родини Романишиних зі Львова, Журавлів із Києва, а тепер пропонуємо відвідувачам ознайомитися з творчістю Надєждіних – відомою мистецькою родиною з Кіровограда.
Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
Сьогодні в нас зібралося товариство шістдесятників... Кілька днів тому випадково натрапила на телепередачу Геннадія Балашова «Стрес-шоу». Він висловив цікаву думку: те, що в нас у державі відбувається зараз, - це наслідок 50-60-х, коли була криза, розпадалися сім’ї, коли в одній родині батько був авторитарний, а в іншій була тільки мама, - і в результаті маємо дуже мало конструктивних людей. Але я собі думала, що були дисиденти, були люди цілісні, які вистояли психологічно, які не піддавалися тимчасовій ідеології, а тримали щось стрижневе, людське, сутнісне...
Недаремно ми запропонували родині Надєждіних виставку - це один із наших проектів, ми шукаємо мистецькі родини, де є спадковість традиції, нашого світогляду, опертя на нашу глибоку земельну психологію. Родоначальник цієї родини пан Михайло - як раз із тих людей, про яких я говорила, він конструктивний. Він оперує авангардовими формами й будує образ, що ґрунтується на нашій традиції. І цей світ не лише сконструйований і впорядкований, як писав Андрій про творчість тата, але й одухотворений.
Ми назвали виставку «Мистецький шлях у спадок», бо нам імпонує, що діти розуміють, хто в них батько. Я прочитала статтю Андрія, де син відсторонився від того, що це його тато, і ґрунтовно написав про Михайла Надєждіна як художника, філософа. Разом із тим, діти взяли за основу батьківське і йдуть своїм шляхом: з абстракціями працює Оксана, міфопоетичний, доладній, гармонійний є Андрій.
Григорій Міщенко, художник, мистецтвознавець:
Хочу привітати з виставкою. І найперше, що хочу сказати, - Андрій мене дивує тим, що рідко побачиш художника, який ще й хороший мистецтвознавець, мислитель. Коли дивлюся на його роботи, розумію: в нього є відчуття волі. Дуже рідко можна знайти художника-авангардиста, який творить доступне мистецтво, звернуте до глядача, адресоване йому. Це приємно усвідомлювати...
Михайло Надєждін, мистець:
У нас мати-героїня - п’ять синів, п’ять дочок, я - шоста дитина... Жили ми в селі. Я за життя багато бачив, і німців теж, але - подивіться - в моїй творчості немає соціального акценту, про нерівність і все інше. Робота «Стандартизація» - про те, як в армію брали, череп вимірювали, все на основі спостережень, мої враження... Я вдячний долі, що в мене така гарна сім’я. Під крилом дружини я творив. Андрій, син, в мене гарний: і художник, і мистецтвознавець, куратор виставки. Дуже вдячний усім вам!
Андрій Надєждін, художник, мистецтвознавець:
Нам поталанило з батьком. Він людина дуже вольова, конкретно мисляча, він чітко відстоює позиції як у мистецтві, так і в інших питаннях. Нам дуже поталанило з училищем. Батько навчався в 60-ті роки, і - дивний збіг обставин - у нього викладачем був Яків Григорович Калашник, який родом із Кіровограда. Та сама ситуація, яка складалася в 60-х, була й наприкінці 80-х, коли навчався я, - Дніпропетровське художнє училище було дуже активне. Тоді вийшла величезна кількість сильних художників - згадати тільки мого товариша Олега Голосія... Коли Оксана вступила в училище, так само був ще один активний період...
Те, що батько говорив про маму, - правда. Мама нас завжди розуміла, й це було найголовніше. Сьогодні хтось запитував, чи в нас мама художниця. Ні, вона не художниця, вона мала медичну освіту, але головне, що вона розуміла й підтримувала нас...
На жаль, Оксани сьогодні немає, бо така доля в жінки: коли з’являється дитина, це на довгий період стає її творчістю (сміється). В Оксани є робота «Маскування перед дзеркалом». Так я завжди кажу, що жінки - живописці за натурою, бо вони щоранку прокидаються й малюють свій образ.
...На моє мистецтво дуже вплинули враження від Канева, Седнева й Київщини. Я люблю казки, а батько любив мені розповідати різні історії, легенди. Ще - величезна подяка моїм дідам, бо дід по материнській лінії страшенно любив козацтво, кував шаблі... І дякуємо всім, хто прийшов сьогодні!
|
| | |
«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ» 22 квітня 2024
Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… |
Антип Петро
Народився 4 квітня 1959 р. у м. Горлівці Донецької області. У 1980-1984 рр. навчався в Пензенському художньому училищі ім. К.Савицького на відділенні скульптури. Паралельно вивчав живопис і графіку. 1982-1986 рр. – продовжував навчання в художніх майстернях В.Цоя та О.Бема. Із 1986 р. працював скульптором у Донецькому художньому комбінаті.
|
|
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)