Внутрішня Монголія Валерія Шкарупи
10 вересня 2013
 Валерій Шкарупа та Алла Маричевська |
|
Валерій Шкарупа абсолютно вільно почувається серед просторів як «Внутрішньої Монголії», так і «Саргасів». У його роботах шар за шаром проступають археологія й міфопоетика, космос і океанічні глибини. Нова виставка маестро в «АВС-арт» вкотре потішила шанувальників його творчості.
Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
Я почну сьогоднішній вечір із цитати. «Очі, примружені за скельцями окулярів; частокіл нестрижено-густих козацьких вусів. Голос водночас насмішкуватий і ввічливо-уривчастий. Розкриваючись, приховує. Затаївшись – сподівається. Ґрати без стін варті білої риски на мапі Великої Жовтої території. Хто шукає «Індію Духа», а хто – «Внутрішню Монголію».
Знайомтесь – Валерій Шкарупа. Кавалер медалі Анвара Садата – і знаний штукар-кераміст. Невиправний читальник (якось виписав на рік 15 мистецьких журналів) – і номад-спритник, що не пропустить жодної помітної виставки в Московії чи Курляндії. Нишпорка музейних фондів – і просто мрійник. Упасти в траву, потрапити в Британську енциклопедію, – що первинніше? Талан натхненного цвіркуна-оповідача не скасовує талану головного. Мистецького, малярського». Це словесний портрет авторства Олега Сидора-Гібелинди – його стаття вийшла на сторінках журналу «Артанія» після попередньої виставки маестро в просторі нашої галереї. Я не просто так використала тут слово «простір». Простір або терен. Якраз сьогодні, власне, подумала: людині Богом дана доволі цікава річ. Не просто опановувати простір, терен, а осмислювати.
Отже, знову опановуючи галерейний простір, у сьогоднішній експозиції ми бачимо Валерія Шкарупу тим мистцем, котрий осмислює змордований техногенним довкіллям світ. Це осмислення «Золотої ріки» дитинства, Карпат, Тибету, «Ювенільного моря», земного раю… І воно відбувається в доволі цікавий спосіб – позасвідомий, містичний. Разом із тим, подекуди відкривається сам мистець – крапками, цятами, які розсіяні в роботах, натяково, під закодованою назвою «Внутрішня Монголія».
Дмитро Корсунь, мистецтвознавець:
Валерій – археолог і реставратор не тільки за фахом. Він сучасний художник понад усе, і його живопис – тому підтвердження. Цей живопис іноді дуже нагадує таємничий палімпсест із багатьма шарами записів, зішкрябувань та перезаписів. Живопис апелює тут до історизму, археологізму мислення, до багатозмістового та невичерпного вислову потужного фарбового шару та такого неочікуваного, такого ніжного естетськи-вінтажного вигляду твору в цілому. Це вираз на поверхні внутрішньої краси та логіки. Це безнастанна робота душі. Це й є та сама «Внутрішня Монголія», що надихає кожного поета, мрійника, художника. А колорит, композиція приходять як вислід цієї невизначеної та втаємниченої роботи. Живопис, як сума пошуків і роздумів, приходить як вичерпна духовна причетність художника до великого світу.
Олексій Малих, мистець:
Для мене Валерій – маг і чарівник, із яким нам пощастило працювати на пленерах лікоть у лікоть. Коли він робить свої магічні речі, то ділиться технологіями, але зрозуміти це все одно неможливо, скільки я цього не чув і не намагався ввібрати в себе…
У Валерія такий цікавий життєвий шлях – це й морська служба, Єгипет, Середземне море, кораблі, пальми… Тобто романтики в його житті стрічалося багато, і вона завжди присутня в його роботах. Музей у Сумах, майстерня у дзвіниці. Це людина, котра доторкнулася до таких небувалих життєвих речей, про які може розповідати дітям, онукам і нам у своїх роботах.
Валерій Шкарупа, мистець:
Дякую всім, що тут зібралися! Дякую галереї – це вже друга моя виставка тут – і Аллі. Так швидко, стильно і з чуйністю до мистця все організували.
Алла Маричевська:
Достойні роботи, висока стилістика, високий стиль мистецтва дають можливість оперативно, швидко все організувати, щоб люди дивилися, тішилися, дивувалися й розмірковували.
|
| | |
«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ» 22 квітня 2024
Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… |
Буряк Борис Іванович
(Нар. 25.10.1953, с. Подвірне Чернівецької обл.) – український живописець. Народний художник України (2016).Закінчив (1974) Коледж мистецтв ім. І.Труша; Львівську академію мистецтв (1979). Член СХУ (1987, Львівська організація).
|
|
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)