AVSart Gallery
AVSart Gallery

Про галерею

Колекція

Виставки

Арт-вісті

Контакти
Головна  Контакти  Мапа сайту 

Митці

Головна / Про галерею / Митці / Панейко Ігор

Панейко Ігор

Панейко Ігор

Народився 1957 року в м. Стрий на Львівщині.

У 1975-1981 рр. навчався у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. У 1981-1982 роках працював у Середній Азії – Хіва, Узбекистан. Із 1982-го по 1988-й – у Закарпатському українському муздрамтеатрі. 1997-1998 роки – проба сил на викладацькій ниві в коледжі мистецтв ім.А.Ерделі. Бере участь у виставках із 1982 року. Роботи знаходяться у приватних колекціях України та за кордоном.
Живе і працює в Ужгороді
 
 
Автобіографія:
"…Мій когут прокукурікав 57-го року аж минулого тисячоліття, на другий день березня. Сталося це в Стрию, що на Львівщині. Так і записано в церковній книзі. Ех, що то була за весна…
Як і вся дітвора нашої вулиці з романтичною назвою Набережна, перші нехитрі ази пізнання планети Земля я отримував на воюючи в «наших і не наших», на лузі, величезному, як мапа світу, і славній річці Стрий.
І школу закінчив із радістю й сумом. Радість переповнювала, бо попереду світилася таємницею Велика Мрія. А сум огортав юну душу, бо компанія друзяк розпадалася – роз’їжджалися різними житейськими дорогами.
Потім прагнув втілити дитячу мрію і студентство. Друга половина 70-х – не найкращі роки «системи» в цілому й освіти зокрема.
Та юність била життєдайним ключем максималізму, а отже – залишила спогади найкращі й теплі.
Свого часу Велика Імперія дозволяла пересуватися-мігрувати в неосяжних своїх межах і просторах, тож мав щастя побувати (добровільно!) в республіках Прибалтики, Сибіру, Азії.
І ось Ужгород.
І стільки років уже позаду…
Прогриміли, прогуркотіли, проскрипіли, прошепотіли і – промайнули. Такі різні, такі непрості, такі цікаві…
Думаю, досить. Хто зовсім не знайомий із біографією – біда і втрата невеликі. А нагадувати про власну персону тим, кому вона в загальних рисах відома, – зайве.
Зрештою, коли те, що порозвішуване на стінах, залишить байдужим, то не врятує ніяка, навіть героїчна, біографія.
 
***
…За час, що минув, урядової біжутерії не побільшало. І лавреатські вінки не прикрашають стін оселі. Царікороліпрезиденти, як і раніше, не колекціонують моїх картин. Навіть складається думка, що вони і не відають про їхнє й моє життя-буття.
На щастя.
Бо царікороліпрезиденти – не завжди найкращі поціновувачі. 
А хвороби снобізму так і не нажив. Думаю, також на щастя.
Зате у мене з’явився Острів. Свій. Дарований Долею й Ангелами, моїми Хранителями. І хлюпоче довкола Острова окіян Простору й Часу. А по ночах у вікно заглядає Ведмедиця… Велика. Розпластавши в небі своє розкішне сузір’я, наче Берегиня. Моя і Острова.
Ось так і живемо.
А ще обрії залишилися обріями. І не вмерла мрія. А сподівань, певно, й побільшало. Сподівань на дорогу, на зустріч. Сподівань на сили, аби дійти. 
Аби почули…
Бути почутим однією Людиною – то вже надто багато. То вже не даремно…
І таємниці не обов’язково будуть розгадані. Вони просто будуть. Бо без них – ніяк. Без них і Дороги нема. І ніяка шуба, навіть із царського плеча, не варта мого Острова. Не варта, бо ціна її непомірна. Завжди. Це Душа і Воля.
Та кожен сам обирає собі стежину в надії, що йому поталанить, і колись вона таки виведе до Храму.
 
***
…У калейдоскопі життя змінюється все. Не змінюється тільки дитинство. І тривимірність його світу з роками все ширшає, набуваючи змісту незбагненного і щемливого, як запах осені, пронизаної димом тліючого листя.
Бо відлік твого буття починається там.
Із бабиної хати. Де баба й дідо такі рідні й завжди живі. І де завжди такі молоді і красиві батьки.
З ковтка джерельної води із криниці – найсмачнішої у світі, де колесо, так само, як і колись, виводить свою мелодію, тягнучи повне відро. Де запах яблуні, що також назавжди.
А корабель пливе… І несе тебе тим кораблем морем пам’яті. 
Аби збагнути… Щось… Що?
Перед тим, як приб’є до якогось берега. Якого?
…Звук породжує Мелодію. Слово – Поезію. Лінія й Колір творять Гармонію. І хай не завжди прийнятну й зрозумілу. І хай не для всіх. 
Але багато простору на морі, і хто-небудь зустрінеться. І буде не так одиноко й самотньо.
Тільки проповіді збирають натовпи. Сповіді – достатньо одного…"
 
Ігор Панейко,
мистець

Роботи автора


Панейко
Ігор
Канал. Біла стіна
Канал. Біла стіна

Афіша

«СІРА ПЕЙНА»19 березня 2024

«Сіра Пейна» – нова виставка живопису й графіки Анатолія Дністрового, названа, як і його нова повість «Сіра Пейна» (К.: Віхола, 2023. – 208 с.), що презентуватиметься в рамках події 13 квітня. Колір Payne’s grey, інспірований палітрою англійського художника Вільяма Пейна, добре відомий серед живописців і акварелістів – він відзначається темною глибиною з металево-синім відтінком.

Митці

Петрова Ольга Петрова Ольга
Ольга Петрова – художник, мистецтвознавець, доктор філософських наук, член Національної спілки художників України з 1986 року, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Інституту проблем сучасного мистецтва. Працює як художник, історик і критик мистецтва (автор 5 монографій та 800 статей).