Ерделі Адальберт Михайлович
(25.05.1891, с. Загаття Іршавського району Закарпатської обл. – 19.09.1955, Ужгород). – український живописець. Навчався (1911-1915) у Будапештській академії мистецтв у Імре Реверса та Бели Івані-Грюнвальда (удосконалювався у Тібора Земплені, Кароя Ференці, стажувався у Кекчеметській художній колонії (1916)). У 1929-1931рр. працював у Парижі. Разом із Й. Й. Бокшаєм був фундатором Закарпатської школи образотворчого мистецтва, організатором і першим головою Закарпатського відділення СХУ (1946-1949; член СХУ з 1946). Перший директор новоствореного Ужгородського художньо-промислового училища (викладав до 1952). Персональні виставки: 1923 – Мюнхен, Німеччина;, 1929 – Прага, Чехія, Ужгород; 1954, 1955 – Ужгород; 1958 – Львів; 1991 – Ужгород. Працював у галузі сатиричної графіки, станкового живопису (переважно пейзаж натюрморт).
Майбутній художник з'явився миру в сім'ї українця Михайла Грица й німкені Ілони Цайской, що жили на Іршавщині. Коли Адальберту було десять років, батько поміняв прізвище на Ерделі (у перекладі з угорського — «лісовий»). Тоді в Закарпаття це було звичною справою, для твердження в житті люди міняли прізвища на угорські, край-те входив до складу Австро-Угорщині. Згодом, при радянських влада, батьківську «похибку» ставили художникові в докір: мол, відмовився від свого українського походження.
За свої 64 роки життя Ерделі застав чотири державних лади: Австро-Угорську імперію, буржуазно-демократичну Чехословаччину, хортисткую Угорщину й радянський тоталітарний режим. З усіма владами він якось уживался й затворів, тільки при останньому почував себе незатишно й навіть обиженно. Знав німецьку, французьку, угорську, словацький і чеську мови. На німецькому написав автобіографічний роман «Імен», щоденники ж вів на угорському. В 1933 році художник познайомився в Ужгороді з танцівницею Магдалиною Зливом, що була на 25 років молодше його. Адальберт і Магдалина прожили в цивільному шлюбі багато років. Тільки перед кончиною, будучи вже важко хворим, художник з'єднався із дружиною узами Гименея.
До середини 30-х років Ерделі був автором уже більше тисячі картин. Він відрізнявся високою працездатністю, писав легко й увлеченно, викладав живопис в ужгородській учительській семінарії, де, до речі, директорував Августин Волошин. У живописі Ерделі схилявся перед творчістю Сезанна й уважав себе його послідовником, сповідаючи тезу: «Мистецтво й любов».
Ці «буржуазні» погляди й смаки гукнулися Ерделі при радянському тоталітарному режимі. Художник продовжував творити в улюблених жанрах портрета, пейзажу й натюрморту, але ніколи не сповідав далекий йому соцреализм і не оспівував «романтикові» тоталітаризму. Природно, майстри обвинуватили у формалізмі, буржуазній естетиці й т.д., намагалися загнати в кут. Але відкинутий владою художник продовжує працювати. В 1951 році з-під кисті Ерделі народжується барвистий портрет «Юна танцівниця Клара Балог», що змінила долю художника. У московському Великому театрі проходив концерт учасників Декади українського мистецтва, на якому Клара Балог танцювала закарпатський танець, що сподобався Сталіну.Дівчину-Підлітка запросили в ложу диктатора. В Ужгороді партійні дядьки відразу ж згадали про опального художника й перемінили гнів на милість. В 1954 році Ерделі нарешті дозволили організувати персональну виставку в Ужгороді. Через рік художника не стало.
52 року відокремлюють нас від кончини Адальберта Ерделі. Його творча спадщина величезна, розкидано по багатьом країнам, містам і приватним зборам. Картини високо котируються й оцінюються в десятки тисяч доларів. За творами мистецтва завжди полює кримінальний мир.
Трагедія трапилася у вересні 2004 року. Уночі в будинок художника, де жила його вдова Магдалина Ерделі, увірвалися бандити, зв'язали її електричним проведенням, і після серцевого приступу 88-літня жінка померла на місці. Бандити винесли 48 картин, попередньо вийнявши їх з рам. Злочин не розкритий і донині...
* Небесник І. Адальберт Ерделі (1891-1955) Уривок з книги життю і творчості митця
* Небесник І.// Образотворче мистецтво. - 2006. - N3. - С. 108-111 : цв.ил
|
| | |
«СПІЛЬНЕ ПОЛЕ» 22 вересня 2026
Енергія молодих художників, досвід учителів і здобутки попередніх поколінь поєдналися у виставковому проєкті «Спільне поле», що представляє живопис майстерні народних художників України – професора Михайла Гуйди та Олега Ясенєва. Окрім самих маестро, це Віолетта Монсевич, Анатолій Погорілий, Алла Волобуєва, Євген Піскунов, Максим Малильо, Дар’я й Мар’яна Крохмальні, Ярослава Погребняк, Олександр Башинський, Люсі Еванс, Анна-Крістіна Зінченко, Дана Озова, Іван Фролов, Андрій Берекеля, Олександра Мазурок, Зоряна Петрів, Єлизавета й Ярослав Ясенєви, Олена Штепура, Юлія Дідевич, Марина Нестеренко, Назар Бочкор, Олександр Топчій, Ростислав Дудченко, Артем Андрійчук, Діана Гриценко, Тетяна Швець, Іван Волошин, Оксана Титенко, Євген Купрієнко, Станіслава Черкасова, Ярина Саєнко, Дмитро Тарасенко, Марічка Григоріва, Віктор Соловар, Марія Гуйда, Жао Ї, Чжан Чень. |
Шимчук Микола
Народився 1949 року в Копиткові біля Рівного. Навчався у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1968-1973). Вчитель за фахом – Р.Сельський.
Заслужений художник України. Професор кафедри монументального живопису ЛНАМ. Народний художник України.
|
|
