Анатолій Фурлет. Малярство
10 грудня 2019 - 10 січня 2020
Що найбільше вражає в полотнах Анатолія Фурлета – так це невичерпне розмаїття авторських рішень, яке поєднується з граничною атрактивністю чи не кожного з окремо взятих творів. Створюється воно ніби на межі можливого, сягаючи зенітної фази, верховіття візуального перфекту. Тож і здається, що повторити таке не під силу руці художника. Вдале вирішення теми передбачає ситуацію унікальності, а не конвеєрне продовження теми.
У робітні нашого мистця не десятки – сотні творів. І вони не розчаровують та не втомлюють глядацьке око, адже повтор змінено реінкарнацією, а повторити «один в один» Анатолій Фурлет відмовляється принципово. Неможливо. Нецікаво.
Автор невтомно створює зорові симфонії, де дотик пензля уподібнюється звуку, колірна пляма – акорду, лінія – низці нот, покликаних до життя майстерністю виконавця. Неможливість пояснення образу – також із царини музики, де витлумачити можна хіба формальний прийом, а не те, що він позначає. Роботи Фурлета «звучать» самі по собі, не потребуючи стороннього коментування. І ще один парадокс: абетка образів не безмежна, лейтмотиви облічувані, повтори не приховуються, але в якості таких не сприймаються. Для мистця кожен образ – не привід для демонстрації персональної маестрії, а вислід внутрішніх роздумів, спогадів, рефлексій.
Найщедріше джерело інспірацій Анатолія Фурлета – прадавня Кам’яна Могила. Найвживаніше слово у творчому обігу – ритуал. Наймиліший серцю алфавіт – низка нерозтлумачених петрогліфів. Найближчі серцю обличчя – трьох стареньких його бабусь, яких портретує: Домна, Катерина, Соломія…
Жодна реальність не здатна до таких палких оксюморонів, які створює своїм пензлем Анатолій Фурлет. Фігуратив тут безболісно вживається з буйною абстракцією, умовно-об’ємне – з безумовно-площинним, й останнього – відчутно більше. Власне, це «паралельна реальність», де між складовими панують досить дивні, чужі житейській логіці, зв’язки, близькі, скоріше, казково-міфологічним, тож і скидається кожна з його картин на уламок котроїсь із втрачених легенд.
Олег Сидор-Гібелинда,
кандидат мистецтвознавства
|
| | |
«ХРОНІКА ТРАНСФОРМАЦІЇ: ретроспектива» 28 квітня 2026
Виставка «Хроніка трансформації: ретроспектива» представляє творчий діалог двох українських митців – Євгена Бобрика та Володимира Вакуленка, охоплюючи їхній творчий шлях від періоду навчання в Українській академії мистецтва до сьогодення. Об’єднані багаторічною дружбою, що бере початок ще зі студентських років, художники демонструють власні підходи до осмислення та трансформації реальності, спираючись на глибоко особистий досвід і пережиті події. |
Опалинський Роман Станіславович
Живописець, працює також у галузях графіки, художнього металу. Народився 1962 р. в м. Городок Львівської обл. Закінчив Львівський будівельний технікум (Львівський коледж будівництва, архітектури та дизайну) – архітектура (1985), Львівський державний інститут прикладного і декоративного мистецтва (Львівська національна академія мистецтв) – кафедра художнього скла (1992). Член НСХУ (1995). Заслужений художник України (2009).
|
|
