Заслуговують на увагу його поетично-романтичні книжкові ілюстрації 1960-х, дуже умовні й у той же час натурно-точні гравюри на міді 1970-х, конструктивно-досконалі ліногравюри й темпераментно-експресивні офорти 1980-х, лірично-пронизливі пастелі в жанрі пейзажу 1990-х, інтонаційно-виразні жіночі портрети й естетично неперевершені натюрморти в техніці акварелі 2000-х років. 

До 1990-х років графіка Миколи Гроха була переважно чорно-білою, й цієї палітри йому вистачало. Далі мистець випробовує себе і в пастелі та акварелі, завдяки чому розкривається як тонкий і проникливий колорист. Адже ці техніки дають найбільший простір для безпосереднього втілення мінливих переживань, передачі внутрішнього стану. Художника відверто цікавить натура, довколишня реальність, він прагне по-своєму осмислити її, зрозуміти, що саме в ній притягальне й привабливе. У пейзажах маестро, виконаних у техніці олійної пастелі, все здається композиційно завершеним і пластично довершеним.

…Все в його пейзажах дихає, рухається, живе, підкоряючись владі майстра й генію невидимого режисера – Природи.

Микола Грох уміє дивуватись і вражати глядача поезією повсякчасного життя, перетворюючи буденність у художні образи, що є відлунням його світлої душі. Світ його – глибоко поетичний, і глядач це радісно сприймає, незмірно збагачуючись, бо художник відкриває нам ту красу, яку ми, можливо, проминули б у метушливості щоденних турбот.

Від 1998 до 2000 рр. – період його надзвичайно інтенсивних пошуків «своєї акварелі», себе в акварелі. За два роки було написано більше ніж 100 аркушів, де квіти «мають партію першої скрипки»: улюблені дивовижні форми розквітаючих і так само швидкоплинних зів’ялих ірисів – квітів королів; аристократичні, але недовговічні у своїй красі гладіолуси; скромний, але звабливий водозбір…

На довгому й славному шляху Миколи Гроха не зустрінемо ні самоповторів, ні спадів творчої напруги, натомість – постійне розширення інтересів, зростання майстерності, наслідування кращих традицій київської графічної школи