Світла пора дощів і туману
18 січня - 6 лютого 2011
На перший погляд, Олег Ясенєв – легкий і щасливий у своєму письмі художник. Його полотна привабно світяться прозорим світлом або м'яко клубочаться барвистими туманами там, куди веде простір, у кути і глибини зображення. Композиція проста і зрозуміла – в ній відлунюють класицистичні відточеність і відбір, правильні й витончені, як клавесинна сюїта.
У картинах мистця домінує галантна аристократична естетика, як у музиці Куперена і Рамо, з її посиленою мелодико-гармонійною експресією і органічно звучними зсередини італійськими арійними формами. Це маніжене і добробутнє життя, його живі й квітучі форми. Зображення, попри свою зовнішню безтурботність, зберігає внутрішню напруженість вихрових енергій і рухів, що виходять у своїй невпинності навіть за обріз полотна.
Тло звивається лінійними завитками рококо, щасливими надлишками форм, легкими, мов пір'я. Як це все написано просто, але не спрощено. Лише два-три локальних кольори основного пластичного мотиву і лапідарна декоративність. І так само прості основні мотиви живопису – це флора, вибілена сонцем, і нескінченний день, що умліває від вишуканої насолоди.
Картини Ясенєва майже монохромні. Лише в деяких деталях вони мають колірний акцент-пригоду, що грайливо, чи то іронічно, протистоїть гризайльному тону основного колориту. У роботах мистця проступають символи й ілюзії, до того ж ілюзії трактуються як символи. Вони говорять про свій особливий простір і особливий внутрішній час.
Далеке в просторі – то далеке в часі, все одно, минуле воно чи майбутнє. Тихе світіння й туман порушують ці дистанційні відносини перспективи і позначають якийсь прорив. Тихе світіння виглядає як трансцендентне світло, а туман все змішує в нерозрізненість напівсонного стану поза часом.
І ось тоді час не просто рухається – він клубочиться, обертається, є й якась дистанційна феноменологія, близькість і віддаленість від точки присутності, і відчуття минулого та майбутнього. Це і є філософія часу щодо мистецтва живопису. Адже картина – завжди минуле, здатне раптом освітити надією на майбутнє, і, довго її розглядачи, несподівано прошепочеш, що вона – справжнє.
Картина уявнює наш час, впускаючи нас у свій простір. У живописі ми мандруємо часом, подорожуємо часом цих предметів і цих просторів. Ідея незворотності часу приховує в собі драматичний момент, який, можливо, і провокує появу високого живопису.
Розмірковуючи про час та живопис, Олег Ясенєв сказав: «Одна хвилина життя – це одна хвилина почуття, котра прожита разом із художником, що зупинив час».
Дмитро Корсунь
|
| | |
«КОЛО РАЮ» 12 грудня 2024
Виставка Петра Сипняка «Коло Раю» представляє живопис відомого львівського майстра 2009-2024 років. У його доробку виразно проступає тема рідної землі й роду, глибока символіка різдвяних обрядодій, філософія чумацької долі. Усе це – як єдине мозаїчне коло, що нерозривно й неспинно обертається довкруж свого райського осердя, духовної серцевини. |
Коцка Андрій Андрійович
(23.06.1911, Ужгород – 3.11.1987, Ужгород) – український живописець. Навчався (1927-1931) у Публічній школі малювання в Ужгороді (у Й.Бокшая, та А.Ерделі); на відділенні монументального мистецтва в Академії образотворчого мистецтвва в Римі (1940-1942, у Ф.Ферроці).
|
|
