Таке співвідношення жанрів для Петра Сипняка нібито й не додає нічого нового, якби не інша семантика тексту, яка ув’язує між собою інспірації й смисли нових картин. Безсумнівно, що за зовнішньою близькістю мотивів і тем заховується інший, аніж десятиліття тому, досвід відчуттів і думання. Творча зрілість переносить його метод із площини споглядальності у площину метафізичної рефлективності, а взамін контраверсійності символічних поєднань постає інтелектуалізований внутрішній простір статичної композиції. Натомість активізується чинник кольору й фактури, а спосіб накладання живописного мазка ледь не вирішує стратегію творення художнього образу.

У таких формально-образних рисах малярство Петра Сипняка становить нову якість професійної заангажованості автора. Зростання числа модифікацій питомих «сипняківських мотивів» (чумацький цикл, види історичної частини Львова, ліричний портрет, релігійні й побутові сцени різного ступеня алегоричного конструювання тощо), значення, яке надає мистець можливості медитувати в найспрощеніших зображеннях природи, віщує глибші запити художника до всього, що для нього становить джерельну основу творчості. Вже сьогодні поглиблення Петром Сипняком сенсорної оптики виводить його на ширшу шкалу малярських означень природно-предметного світу. Витончення поетичної мови закріплюється сумарністю техніко-виражальних засобів. Витворюється більш сприятливе внутрішнє середовище для несення духовної інформації. Грані світобудови зближаються з морально-етичним комплексом автора, ще більше зміцнюючи концепцію творчості Петра Сипняка напередодні нових малярських віддзеркалень підсвідомого.