«Мистецький вертеп» Петра Сипняка
14 грудня 2010 - 16 січня 2011
Петро Сипняк: "Саме слово «мистецтво» говорить про щось особливе, витончене, незвичайне… Щось таке, що доступне не кожному. «Блудний син» Рембрандта, портрети й пейзажі Клімта, оголені Модільяні, величезні скарби мистецької спадщини різних часів і народів – досконалі. Їхні автори знали, чого хотіли, й майстерно домоглися того, до чого прагнули… Таким чином, технічна досконалість і чітке розуміння ідеї – це дві обов’язкові складові для художника, без яких твору не буде.
Моє творче життя можна простежити за моїми картинами. Юнацькі етюди з натури, копії з картин у музеях, початок серій «Чумаки» і картини на релігійну тематику, потім – захоплення міфологією, експериментальна серія «Дійства», далі – великі пейзажні цикли, види Львова, а також Праги, Рима, Венеції, Парижа; шевченківські місця; портрети й жанрові сцени; величезний цикл «Вертепи»… Мені нецікаво затримуватися на чомусь одному. Я завжди шукав як нових сюжетів, так і розширення технічних можливостей. Дуже люблю працювати з фактурним мазком. Фарба, густо лягаючи на полотно, створює дуже цікаві вібрації. Залежно від світла картина завжди виглядає по-іншому. Використовуючи фактуру, можна досягти об’ємного зображення лише незначними нюансами одного кольору.
Природа для мене – просто програмна річ. Якби не ті бабині квіти довкола хати, не ті верби, яблуні, пагорби, то не знати, чи міг би я все це так сприймати, відчувати й розуміти. Моя бабця вишивала, і ті вишивки завжди були біля мене. Ними були завішані всі стіни...
Звичайно, ми всі живемо серед природи, але тільки окремим дається все це так пережити, осмислити. Значить, мені так випало, і я до того призначений.
Якщо портретний жанр вимагає від мистця повного зосередження й великої відповідальності, то пейзаж дає можливість вільно «плисти за течією», даючи більшу свободу своїй фантазії.
Пейзажі – це настрій, це радість весняного цвітіння і буйність літньої землі, це ностальгія осені й сум холодної зими. У пейзаж хочеться ввійти, відчути запахи, тепло чи холод повітря, тремтіння сонячних зайчиків, свіжість туманного ранку.
Чумацька тема найорганічніше ввійшла у мою творчість тому, що я в душі – чумак. Чумак – це людина працьовита й поетична водночас. Безмежні простори, довга важка дорога, постійне споглядання: ранок, день, вечір, сонце, дощ, туман… Думи, думи, думи… Чумаків я не відокремлюю від волів, а їх разом – від землі, від дороги, вічного шляху від дому й назад додому.
Мистець у людині живе до того часу, доки не зникає цікавість до життя у різних його проявах, доки в голові тісно від творчих задумів і щоранку хочеться йти до майстерні, до чергового чистого полотна…
У мене ніколи не було тривалих перерв у роботі. Кілька днів без малювання – і душа відчуває дискомфорт, невдоволення. Я щасливий, що кожен прожитий день залишається в моїх картинах. Малюючи їх, я думав насамперед про те, щоби мені вдалося втілити конкретний на цей час задум. Звичайно, як і в кожного художника, могли з’являтися дуже вдалі речі, могли бути й менш вдалі, але у ставленні до мистецтва я ніколи не фальшивив".
|
| | |
«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ» 22 квітня 2024
Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… |
Борецький Адальберт Адальбертович
(14.11.1910, с. Убла, Словаччина - ………1990, Кошице, Словаччина) – український, словацький живописець. Навчався (1927-1931) в Публічній школі малювання в Ужгороді (у А.Ерделі). Був членом Товариства карпатсько-руських митців (1935-1939).
|
|
