AVSart Gallery
AVSart Gallery

Про галерею

Колекція

Виставки

Арт-вісті

Контакти
Головна  Контакти  Мапа сайту 

Виставки

Головна / Виставки / Виставки / Людмила Задорожна. Малярство, графіка

Людмила Задорожна. Малярство, графіка

24 вересня - 11 жовтня 2019

Людмила Задорожна уособлює органічність поєднання генетично-кодових імпульсів зі своєю власною живописною образо- й формотворчістю. Малює вона так само щиро, як дихає, говорить, посміхається.

Село Скибинці на Вінниччині, де народилася художниця, – дивовижної краси: луки, ставки, утаємничені болотяні хащі. Звідти йдуть у творче сьогодення Людмили Задорожної підсвідомі творчі імпульси, крутиться космогенне коло її життя. І так буває гарно зазирнути подумки у свій «дитячий цикл».
Багатогранні зв’язки – вчителі, оточення, друзі, рідні, – впливаючи на особистисть, орієнтуючи її в тому чи іншому напрямку, сформували постать мисткині-патріотки, небайдужої до долі України.
Після Українського поліграфічного інституту ім. І.Федорова вона починає працювати як «чистий графік», хоча завжди полюбляла кольоровий малюнок. Збереглися її твори 1970-х років (туш, перо). Впадає в око, що набір формально-композиційних і технічних новацій призводить до певних схем і робить їх, так би мовити, «надіндивідуальними». Прагнучи художньої самостійності, Людмила Задорожна звертається до царини розкутого й надзвичайно барвистого – порівняно з монохромною графікою – «живописання». Так народжуються і фантазійно-умовні образи, і поетично-реалістичні, конкретно-чуттєві картини (пейзаж, натюрморт, жанр). Перші мають за підґрунтя народне декоративне мистецтво, другі засвідчують її власну вільну орієнтацію в національно-культурній спадщині та знайомство з творчістю видатних художників нового часу (Гоген, Матісс, Ван Гог).
Нерідко обидва підходи дививижним чином поєднуються, й народжуються такі символи-образи, як твір «Зима». Стовбури дерев тут живі, теплі, начебто вкриті бруньками. На протистоянні внутрішнього тепла й зовнішнього холоду  вибудовується  форма – зміст картини. Два дерева, сплетені назавжди, – вражаюча композиція («Перехрещені долі»).
Людмила Задорожна наче уособлює потребу української національної свідомості відчувати природу не лишень як рідну землю, а й як ідеал краси і добра. Вона любить малювати квіти – переважно живі, не зрізані. Натюрморт з однією ромашкою в кришталевій вазі – то білолиця «персона», якою милуються так само, як і королевою квітів – трояндою. Поважні «Бульденежі» в композиції – вишукане поєднання реального та умовного, також «квіткового», тла. Поступово в художниці визріває концепція натюрморту, пейзажу; форма ускладнюється, образ поглиблюється... 
Малюнок домінує в багатьох живописних композиціях мисткині. Вона доводить зображення до віртуозного живописно-просторового цілого, рух і статика якого індивідуально виражені й привабливі. Людмила Задорожна наче синтезує свої уподобання попередніх років, стає все сміливішою й розкутішою; творчість її, однак, стоїть осторонь крайнощів авангардистських експирементів, зберігаючи вірність як школі, так і безпосередності та щирості дитячих вражень. «Залізла якось малою увечері на копицю, а переді мною сливи, освітлені місяцем, – то ж якийсь незбагненний сливово-срібний колір. Несу його з собою все життя...» – зізнається художниця.
Природа, квіти – імпульс до творчої трансформації, перетворення «живого», «реального» в живописно-декоративну форму. Квіткові композиції створюють багатоколірний живий і водночас структурований натюрморт, прекрасний за своєю колористичною єдністю, часом – за несподіваною логікою поєднання барв. Чим більше художниця посилює колір, тим площиннішим стає живопис і тим активніше спрацьовує він на простір. Колір не приховує площини, не порушує вільної течії малюнка. Фантазія Людмили Задорожної – земна, вона не вигадує заради вражаючого ефекту. Це й творить її мистецьку постать – талановиту, щиру, відкриту світу. 
Ніна Велігоцька,
кандидат мистецтвознавства

Афіша

«ЛАТИР-КАМІНЬ»15 жовтня 2019

Виставка живопису Петра Антипа й скульптури Миколи Бірючинського в галереї «АВС-арт» має кодово-знакову для творчого доробку обох авторів назву. Латир (алатир) у міфології давніх слов’ян був священним каменем, що лежить посеред всесвіту, «всім каменям батько». Це архаїчний символ присутності Божественного: на ньому росте Дерево життя, завжди горить Живий вогонь; він уособлює могутність і невмирущість творчої сили життя.

Митці

Харакоз Володимир Вікторович Харакоз Володимир Вікторович
Володимир Харакоз народився 1949 року. Закінчив Естонський державний художній інститут. Член Національної спілки художників України (1992). Працює як живописець і графік.