…Згадую легенду нашого українського дисидентства Анатолія Лупиноса, зокрема рядок із його поезії: «Життя триває – точиться війна». Я сьогодні кілька разів чула таку саму думку від Петра. Подумалося, що раніше це якось не проходило, не приходило до тебе. Ти не відчував або не вловлював глибинного змісту того, що відбувається, не переживав його. А тепер – така відчутна сутність цих слів. Сьогодні хочеться говорити про глибинне, про те, що життя й далі є, що воно має глибоке коріння й розростається до небес. 

Оглядаючи експозицію, хочеться говорити про українську міфологію – стільки семантичних рядів і шарів тут зчитується. І згадується один із варіантів колядок – світотворчих, світоглядних, де йдеться про те, що камінь був завжди, навіть коли не було ще нічого. І стояв він посеред води, і вода була завжди. І священні птиці сіяли золотий пісок на цей білий камінь, і з нього проростали земля, зорі, небо... І ще є дума про брата й сестру: брат говорить, що приїжджатиме до сестри в гості, коли золотий пісок буде на білому камені проростати й цвісти синім цвітом. Як пояснити цю глибоку метафорику? Як на камені може щось прорости? З’ясовується, що на камені росте наша земля, і на тому камені – наш степ. Отже – ще один архетип, який так само проізростає на полотнах Петра. Той Степ, який, з одного боку, окультурений, який несе добро, достаток, людську щедрість. І Степ – Дике Поле, а це – дуалістичність свободолюбства й волі. Камінь був завжди. Він несе силу й дух. Він – в імені Петра. Ніхто інший, окрім маестро, не може відчути так степ і на ньому скіфську бабу – камінь.

Петро Антип для мене завжди був передусім одним із кращих професійних скульпторів в Україні. Він відчуває форму, об’єм, уміє в камені розкрити захоплення моментом, коли організовується весь простір. Можливо, ці слова видадуться простими, але скульптору реалізуватися дуже важко – це велика майстерність. У Петра Антипа завжди – лаконічна проста мова, проте ця лаконічність дуже глибока й має міцний зв’язок із природою, особливо зі степом. Мабуть, це те, що його найбільше надихає. І цю лаконічність вислову ми бачимо і в живописі мистця – лаконічність кольору, композиції. Ми не бачимо переобтяженості. Тут – глибока філософська думка, яка апелює до архетипів нашої культури. Говорять, що талановита людина талановита в усьому. Так і пан Петро – і в скульптурі, і в живописі, і в архітектурі. Вітаю вас усіх із такою цікавою виставкою!

Олександр Дяченко, скульптор:

Ми з Петром знайомі вже близько тридцяти років – колись познайомилися на східцях Будинку художника. Що я можу сказати про нього – впертий, вредний (сміється). А тому – відбувся. Все одно стоїть на своєму... Тут уже говорили про степ – не знаю, хто ще так любить степ, як Петро. Вже декілька разів влаштовував пленери на Донбасі, запрошував художників. Степ – як символ українства… Знаю багатьох скульпторів, які займаються живописом. У Петра й живопис, і скульптура – абсолютно гармонійні.

Вітаю вас усіх і вітаю пана Петра з виставкою! Вдячна галереї «АВС-арт», бо вона доклала дуже багато зусиль, аби це відбулося. Сподіваюся, вам це подобається… Антип цікавий своєю самобутністю, і якщо задуматися, то, напевно, в сучасному українському мистецтві, чи навіть європейському й світовому, немає людей, які були б на нього схожі, чи він би був на когось схожий. Він – справжній новатор і в живописі, і в скульптурі. Причому це нове шукає в автентиці, в давнині й переробляє по-своєму. Оскільки я сама – патріот Донбасу, хочу сказати, що Донбас дуже вплинув на Петра Антипа – він там народився... В його роботах відчувається синтез людини й природи, людини й ландшафту. При цьому – ще й людини й історії, сьогодення й майбутнього. Такі філософські роботи…

Вітаю з чудовою виставкою! Тут багато було сказано про Донбас… На жаль, зараз ми маємо негативніше ставлення до цього. Але це – дуже важлива частка, це стрижень, це та козацька дорога, якою пройшли наші прадіди в нижні світи, аби брати сіль. Скільки чудового було написано й сказано про ці камені… Ти дійсно – як дослідник і визволитель міфів. Дуже гарно, що зараз тут звучить така велика тема.

…Я знаю багато мистців у Донецьку (працювала у великій галереї «Арт-Донбас), – але такої людини, як Петро Антип, у Донецьку більше нема. Художник так палає своєю творчістю, так горить любов’ю до України, що йому навіть у нашій галереї на виставках виділяли окрему залу, бо поруч із Антиповими роботами інші не стоять, не висять, не існують узагалі... Людина, яка там втратила все, яка зазнала таких страждань, приїхала й продовжує творити, – це приклад для нас усіх, і для мене в першу чергу. Вітаю! Й нехай творчість ще більше розквітне!