Газета "Дзеркало тижня" про виставку Стаса Жалобнюка
27 листопада 2010
У газеті "Дзеркало тижня" вийшла стаття про виставку Стаса Жалобнюка: http://www.dt.ua/3000/3680/70894/
Художник Стас Жалобнюк: колаж із сьогодення
Автор: Андрій ВИШНЕВСЬКИЙ
 
У галереї «АВС-арт» (вул. Воздвиженська, 10-б) відкрилася виставка художника Стаса Жалобнюка «Полювання на калмицького коника». Стас — справжній одесит. Він — не просто носій культури, а також духу приморського міста, що належить мрійникам, платанам і котам… За правом свого народження він може і хоче бути — та й справді є — дослідником, активним інтерпретатором і промоутером південноросійської живописної школи, ба ширше — культурної традиції Південної Пальміри.
Художник відразу розірвав власний «одеський футляр», у якому творили і продовжують творити чимало художників Одеси, і робить кроки до загальносвітового культурного простору: вийшов на мистецький ринок, поки що український, знайшов «своє місце» в музеях і приватних колекціях, прагне брати участь у виставках за межами України, остання з них — бієнале живопису в місті Больцано, Італія, минулоріч.
Випускник знаменитої «греківки», Жалобнюк навчався у двох Володимирів: шістдесятника Власова та нонконформіста Цюпка, котрий у 70-х роках минулого століття приєднався до «Мамаїв».
Справжніми іконами для Стаса з числа одеських митців є майже сучасники Валентин Хрущ і Юрій Єгоров, а також авангардист Теофіл Фраєрман.
У контексті світового мистецького процесу Стас готовий себе співвідносити з лемком Енді Ворхолом та Івом Кляйном.
Стас недарма застосовує до своїх робіт і для означення власної діяльності слово «виготовляти» (а не «писати» чи «створювати»). Використовуючи фарбу, полотно, шматки шпалер, тканини, дерева або метал, він прагне передати внутрішні переживання, певне відчуття світу, реалізувати бажання вийти зі стану внутрішньої тривожності і зануритися у стан внутрішнього комфорту.
Саме тому Жалобнюкові живописні роботи, як правило, фактурні, він широко застосовує техніку колажу, нашарування різних матеріалів, хоча до масивного корпусного письма художник вдається доволі рідко. І сам автор у процесі роботи, і глядач під час споглядання відчувають фактуру Стасових полотен як живу плоть, як мінливу поверхню води (до них завжди хочеться доторкнутися, навіть якщо за типом сприйняття ви і не кінестетик).
Художник, безумовно, стоїть на міцному культурному підґрунті, відчуває себе частиною мистецього середовища і все ще перебуває в пошуку власної неповторної ідентичності.
Це проявляється у дослідженні та інтерпретації у серіях власних робіт художніх технік і стилістики знакових фігур у мистецькому житті Одеси — насамперед Єгорова (раннє малярство Жалобнюка — морські та міські пейзажі) і Хруща (Cтасова рання графіка — жіночі торси). У серіях пізніших натюрмортів відчувається легкий натяк на стару голландську школу, подих раннього кубізму Жоржа Брака та Олександри Екстер. При цьому навряд чи можна поставити на карб Жалобнюкові наслідування згаданих майстрів — він веде діалог, певного роду дискусію з ними.
У своїй майстерні Стас полюбляє нагромаджувати полотна у примхливі площинні побудови. Таким чином він заохочує і залучає гостя не до пасивного споглядання, а до куражу, співучасті в акті химерної гри, розкладання захопливого пасьянсу і — співтворчості. Живописні полотна стають будівельним матеріалом для архітектури людського сприйняття і власних інтерпретацій. Причетність, «співучасть» і «співчуття» глядача, на думку Жалобнюка, — невід’ємна складова творчого процесу, важлива умова довершеності кожного твору.
Часом важко визначити жанр Стасових робіт, як, приміром, у випадку з «Шенбрунськими левами» (2009 рік). Що це — архітектурний пейзаж? Портрет? Фігуративний живопис? Так чи інакше ці «людинолевоскульптури» дихають глибокою мудрістю, водночас внутрішнім спокоєм і тривогою, навіть радше пересторогою людям, їхній погляд звернений всередину самих себе, а постава втілює шляхетність і благородство.
Тонка чуттєва естетика бринить у серії зображень чоловічих торсів, виконаних в оригінальній техніці: по суті — це монохромний академічний рисунок, виконаний на папері, своєю чергою наклеєному на полотно. За рахунок кількох шарів сильно розведеної олійної фарби досягаються ефекти прозорості, багатства напівтонів простих і природних земляних барв.
«Стара» (образ Марії Примаченко) — єдина з персонажів серії «VIP-анатомія» (2008 рік), чиє обличчя чи інші частини тіла на полотні не піддалися анатомічному препаруванню художником в буквальному сенсі цього слова. Це тому, що вона, як вірить автор, єдина достеменно правдива з усіх зображених, кому в пошуках справжнього обличчя довелося зняти шкіру з його половини чи розкрити грудну клітину і оголити серце. Головне в портреті старої — її очі: пронизливий погляд дістає самого дна душі глядача безсловесним докором нинішнім поколінням про змарновану спадщину і занапащене майбуття.
Техніки живопису майстра багатоманітні, геть різні в численних циклах: «Траса Е-95», «Очевидці», «Розарій» та інших. Ця «багатоликість» художника іноді виводить його за межі малярства. Він експериментує у площинах майже чистого колажу із незначними домальовками та елементами нетрадиційної графіки, коли, до прикладу, майстер наносить на власне тіло типографську фарбу і робить відбитки на спеціальному надтонкому папері, що застосовується для реставрації живопису.
Стас Жалобнюк, на відміну від багатьох своїх колег, серед яких, на жаль, нерідко зустрічаєш похмурих самітників, п’яниць або міських божевільних, — підкреслено соціалізований художник. Він має очевидну амбіцію культуртрегера.
Активно формуючи і підживлюючи завжди потрібні суспільству міфи про грандів одеського образотворчого мистецтва, він таким чином продовжує їхнє соціальне існування, не відпускає в забуття. Прагне втримати в контексті мистецького процесу талановитих майстрів, що часом ведуть асоціальний спосіб життя, постійно контактуючи з ними та заохочуючи їх — бодай простою увагою чи словом.
Художник підтримує стосунки з більшістю ключових постатей культурного життя та арт-ринку Одеси. Цьогоріч Стас був співорганізатором двох важливих для культурного життя Одеси подій: Другої одеської бієнале сучасного мистецтва у вересні та аукціону творів українського та російського образотворчого мистецтва ХIХ—ХХ століть у жовтні.
Власні роботи Жалобнюк теж регулярно виставляє не лише на одеських, а й на київських аукціонах (до цього часу це були «Епоха» і «Золотий перетин»).
Стас, мабуть, як кожен справжній одесит, має в собі комерційну жилку. І це для будь-якого митця радше перевага, ніж недолік. Жалобнюк, втім, не оминає увагою небезпеку комерціалізації творчості як побічний ефект успішних продажів. Це стає зрозуміло, коли він ніяково і ніби виправдовуючись (але не без лукавого бісика в очах) зізнається, що є лише одна робота, яку він змушений був повторити шість (!) разів, бо полотна знаходили власників ще до того, як на них устигала висохнути фарба. Цікавить сюжет? Струнка оголена жінка напівлежить на пляжному лежакові з широко розкинутими ногами і прикритим долонею лоном. «Ну що ж, — іронічно зітхає Стас, — голі сідниці на полотні все ще мають найбільший попит».
Для тридцятитрирічного художника відчутно важливий європейський вектор розвитку як у культурному, так і в геополітичному контексті. «Моя країна програє відверту війну з абсорбування нації, що ведеться на власному полі. Ну не хочуть нас європейцями бачити, хочуть на калмицьких низькорослих коників посадити!» — обурюється Стас. Більшість його творів — матеріалізовані рефлексії навколо проблем і хвороб нинішнього українського суспільства. Це, однак, не стогони страдника, по вуха загрузлого у звалищі історичних артефактів та меншовартісних колективних фобій, а серйозні, часом іронічні, роздуми успішної самодостатньої особистості, яку тривожить сучасність.
Неможливо написати роботу «позачасову», про це навіть не варто турбуватися, вважає Стас. При цьому він переконаний, що лише речі, які турбують, зачіпають, хвилюють теперішнього шанувальника мистецтва, можна назвати актуальними. «Сприймаю свій час як смутний, повний невизначеності, а тому, можливо, й відкритий багато для чого», — підсумовує свої роздуми митець.
http://www.dt.ua/3000/3680/70894/
|
| | |
«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ» 22 квітня 2024
Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… |
Малих Олексій
Народився 1956 р. в Берліні (Німеччина).
1981 р. закінчив Московський державний педагогічний інститут, художньо-графічний факультет. Розпочав виставкову діяльність з 1979 р. (Москва). З 1987 р. – учасник регіональних та зарубіжних виставок. Із1995 р. – член Національної спілки художників України. З 1996 р. – співкуратор проєкту «Весняний вітер».
Живе та працює в Києві.
|
|
