«НЕНАЗВАНІ ЕНЕРГІЇ»
21 січня 2025
Виставка живопису Василя Химочки – пам’ятна. Цього року йому мало би виповнитися 75, але від важкої хвороби художник відійшов у Вічність іще 2016-го, лишивши неповторний мистецький доробок, у котрому випереджає свій час.
Давній рід Василя Химочки був закорінений у культуру: прадід розписував храми з Реріхом, бабуся спілкувалася з Кобилянською. Звідси – виховання в українських традиціях, плекання українського духу, пам'ять етнонаціональних кодів.
Народившись на Одещині, закінчивши Одеське художнє училище, Химочка здобув освіту у Львівській академії мистецтв, а потім перебрався до Києва. Період 1960-1970-х років – це формування нової свідомості не тільки Василя, а й тих, хто мав незалежну позицію, нонконформістів. Вони знаходили прихисток або реалізовували себе в монументальному мистецтві. І художник тоді визначився в темі й структурі своєї мови. Його модель творчості має глибинний зміст: геометрична оптична абстракція наповнена тонкими енергіями тонкого світу, досвідом, набраним під час медитацій. А порівняння з фігуративними натюрмортами автора дає ґрунт для філософських роздумів про форми всесвіту й людини в ньому.
Василь Химочка шукав свободу від візуальної експансії сучасного йому артпростору: «Мистецтво – не галузь, а якість. Жодних змагань. Кожен – геній і несе, виконує свою місію. Смисл не в тому, хто перший, кращий і сильніший, а втому, щоб реалізувати свою сутність, свій потенціал. Не хто сильніший, а хто досягне більшого екстазу».
Про автора
Василь Химочка (28.12.1950, с. Старокозаче Ізмаїльського р-ну, нині Білгород-Дністровського р-ну Одеської обл. – 14.06.2016, Київ) – художник-монументаліст, живописець і графік. 1970 року закінчив Одеське художнє училище ім. М.Б.Грекова. 1978 року закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині ЛНАМ).
Із 1992 – член Національної спілки художників України. 1994-2011 – викладач композиції Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва й дизайну імені Михайла Бойчука (нині КДАДПМД).
Найвідоміші розписи художника: баня дзвіниці Софії Київської «Пророк Мойсей і Аарон», сходи і хори Михайлівського собору, станція метро «Мінська» (Київ).
Учасник понад 50 всеукраїнських та міжнародних мистецьких виставок із 1979 року. Персональні – в Києві (1993, 2017 – посмертна), Одесі (2017 – посмертна), Львові (2018 – посмертна), Тегерані (1993), Празі (1995), Хмельницькому (2008). Роботи знаходяться в колекції Одеського національного художнього музею, приватних колекціях України, Німеччини та Чехії.
Жив і працював у Києві.
Відкриття виставки – 21 січня 2025 о 18 годині.
Наша адреса: м. Київ, вул. Глибочицька, 32-В, 3-й поверх.
Виставка працює 21 січня – 8 лютого 2025 з 12:00 до 18:00 щодня, крім неділі та понеділка.
Вхід вільний.
Контактний телефон: +380 (44) 359 11 33
E-mail: gallery.avsart@gmail.com
Сайт: www.avsart.com.ua
Сторінка у Фейсбуці: @avsart.gallery
|
| | |
«СПІЛЬНЕ ПОЛЕ» 22 вересня 2026
Енергія молодих художників, досвід учителів і здобутки попередніх поколінь поєдналися у виставковому проєкті «Спільне поле», що представляє живопис майстерні народних художників України – професора Михайла Гуйди та Олега Ясенєва. Окрім самих маестро, це Віолетта Монсевич, Анатолій Погорілий, Алла Волобуєва, Євген Піскунов, Максим Малильо, Дар’я й Мар’яна Крохмальні, Ярослава Погребняк, Олександр Башинський, Люсі Еванс, Анна-Крістіна Зінченко, Дана Озова, Іван Фролов, Андрій Берекеля, Олександра Мазурок, Зоряна Петрів, Єлизавета й Ярослав Ясенєви, Олена Штепура, Юлія Дідевич, Марина Нестеренко, Назар Бочкор, Олександр Топчій, Ростислав Дудченко, Артем Андрійчук, Діана Гриценко, Тетяна Швець, Іван Волошин, Оксана Титенко, Євген Купрієнко, Станіслава Черкасова, Ярина Саєнко, Дмитро Тарасенко, Марічка Григоріва, Віктор Соловар, Марія Гуйда, Жао Ї, Чжан Чень. |
Медвідь Любомир Мирославович
Народився 10 липня 1941 р. с.Варяж Сокальського району на Львівщині. 1965 р. закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва за спеціальністю «художня кераміка» (педагоги: Р.Сельський, К.Звіринський, В.Манастирський, Д.Довбошинський).
|
|
