Петро Антип. Малярство, скульптура
04 - 24 грудня 2014
Рушники, писанки, вишиванки, розмальовані українські хати, донбаські ландшафти, безкраї соняшникові поля – генетичне коріння його індивідуального стилю, яке дає свої плідні паростки нової пластичної форми, унікальних образів та неповторних краєвидів. Українське походження мистця – ніби призма, крізь яку він дивиться на світ.
Петрові Антипу притаманне модерністське мислення, орієнтоване на цілісність висловлення й прагнення споконвічних гуманістичних цінностей. Естетичну спадкоємність він не заперечує – лише наполягає на її творчому й оригінальному трактуванні. Сміливо й рішуче відкидає деякі «актуальні» винаходи цілої когорти мистців. Шукає нове в автентиці, традиції, давнині.
Зміст і форма у творах Петра Антипа – органічні складники єдиної формули його світотворення. Просторове мислення художника в розвитку форми зсередини і в її розташуванні в навколишньому середовищі надає творам пластичної енергії, що оточує їх своєрідним силовим полем. Пластика, композиція, рисунок і колірні нашарування відповідають за панораму смислів.
Матеріалізуючи свою мистецьку концепцію, Петро Антип приводить хаос навколишнього світу до досконалої завершеності космосу. Поетизуючи природні явища й реальні предмети з повсякденного буття людини, він мінімальними виражальними засобами примушує глядача побачити філософську квінтесенцію й справжню красу в простих речах. Його скульптурні, живописні та графічні твори – структуровані, композиційно «врівноважені», часто майже математично «розраховані» до найменших деталей, – просякнуті атмосферою спокою й гармонії.
Попри всі негативи й проблеми сьогодення, Антипові не властива апокаліптична психологія: він – творець. Йому ніколи розчаровуватися, надто – нести своїм мистецтвом розчарування й деструктив людям. Художник не естетизує розпад і депресивні стани. Якщо зображує трагедію, то це – трагедія здорового духу, трагедія без хворобливості. Його творчість «епатує» не скандальними сценами чи акціями, а пошуками нового сенсу й нового розуміння – формами, що спрямовані в майбутнє, а втілюють у собі саме наш час.
Антип – особистість «наполеонівського» типу. В усіх задумах й ідеях – масштабність. У діях – стрімкість. Характер – полум’я. І лише мистецтво здатне це полум’я розбурхати або стримати. Воно його життя «структурує», сповнює сенсом, є його головною любов’ю. Завдяки цьому ми – глядачі – теж закохуємося в чарівну потужність творів художника…
Марина Стрельцова,
мистецтвознавець
|
| | |
«СПІЛЬНЕ ПОЛЕ» 22 вересня 2026
Енергія молодих художників, досвід учителів і здобутки попередніх поколінь поєдналися у виставковому проєкті «Спільне поле», що представляє живопис майстерні народних художників України – професора Михайла Гуйди та Олега Ясенєва. Окрім самих маестро, це Віолетта Монсевич, Анатолій Погорілий, Алла Волобуєва, Євген Піскунов, Максим Малильо, Дар’я й Мар’яна Крохмальні, Ярослава Погребняк, Олександр Башинський, Люсі Еванс, Анна-Крістіна Зінченко, Дана Озова, Іван Фролов, Андрій Берекеля, Олександра Мазурок, Зоряна Петрів, Єлизавета й Ярослав Ясенєви, Олена Штепура, Юлія Дідевич, Марина Нестеренко, Назар Бочкор, Олександр Топчій, Ростислав Дудченко, Артем Андрійчук, Діана Гриценко, Тетяна Швець, Іван Волошин, Оксана Титенко, Євген Купрієнко, Станіслава Черкасова, Ярина Саєнко, Дмитро Тарасенко, Марічка Григоріва, Віктор Соловар, Марія Гуйда, Жао Ї, Чжан Чень. |
Марчук Іван Степанович
Народився 12.05.1936 р. в с. Москалівка Тернопільської обл. Український живописець. Навчався у Львівському училищі ужиткового та декоративного мистецтва (1951-1956); Львівському інституті ужиткового та декоративного мистецтва (1959-1965; у Д.Довбошинського, К.Звіринського, Р.Сельського). Заслужений художник України (1996), лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка (1997), народний художник України (2002).
|
|
