Петро Антип, Микола Бірючинський. Малярство, скульптура
15 жовтня - 2 листопада 2019
Творчість мистців – уродженців Донбасу Петра Антипа й Миколи Бірючинського занурена в автохтонну степову, античну та давньослов’янську культурну традиції. Запозичені в них універсальні символи, образи та орнаментальні мотиви інтерпретуються й стилістично фіксуються кожним у свій спосіб і в поєднанні з геометричними тілами складають один великий пазл невизначеного сьогодення. Багатошаровість смислів, звернених до колективного підсвідомого, затягує глядача в неозорий лабіринт, звідки кожен шукає свій шлях до істини…
***
Малярство Петра Антипа вражає вагомістю, а точніше – різким подоланням кайданних умовностей просторового існування. Відтак – мотив героїчних вершників, котрі лиш на хвилю застигли на полотні й наступної миті вихором опиняться за його межами. А з камінням не все так просто, як може здатися: закомпонувати його в картинному середовищі, вважає автор, «як «Джоконду» написати»…
Петро Антип наче сам собі суперечить на кожному кроці. Впивається власними парадоксами, які тут-таки заіграшки й поборює, разом із законами земної гравітації. А чим більше вдається подолати чогось у собі, тим більше він, по-ніцшевськи, здатен собою пишатися. Маестро в повному сенсі цього слова: владний, добродухий, безапеляційний, несподіваний, артистичний. Працює одразу над кількома роботами й іноді – упродовж кількох років, не помічаючи гризотного плину часу.
Олег Сидор-Гібелинда,
кандидат мистецтвознавства
***
Cвітобачення Миколи Бірючинського живлять сакральність міфу й пантеїзм. Недарма його дерев’яні просторові композиції «Степовик» і «Диво-жінка» входять до серії «Діти богів». Неідеалізовані, архаїчної пластики, образи просякнуті жагою та справжньою вітальною силою. Редукованість, схематизація антропоморфної форми не послаблює почуттів – вона їх увиразнює. І трактувати цей внутрішній рух один до одного (доцентровий) або до неба (відцентровий) можна водночас і як річ інтимну, психологічну, й як символ чуттєвого розуміння космосу. Не підкорення вищим силам, а близькості до них, сприйняття всесвіту як єдиного організму, де все тримається на взаємній повазі й природній гармонії.
Марина Стрельцова,
мистецтвознавець
|
| | |
«СПІЛЬНЕ ПОЛЕ» 22 вересня 2026
Енергія молодих художників, досвід учителів і здобутки попередніх поколінь поєдналися у виставковому проєкті «Спільне поле», що представляє живопис майстерні народних художників України – професора Михайла Гуйди та Олега Ясенєва. Окрім самих маестро, це Віолетта Монсевич, Анатолій Погорілий, Алла Волобуєва, Євген Піскунов, Максим Малильо, Дар’я й Мар’яна Крохмальні, Ярослава Погребняк, Олександр Башинський, Люсі Еванс, Анна-Крістіна Зінченко, Дана Озова, Іван Фролов, Андрій Берекеля, Олександра Мазурок, Зоряна Петрів, Єлизавета й Ярослав Ясенєви, Олена Штепура, Юлія Дідевич, Марина Нестеренко, Назар Бочкор, Олександр Топчій, Ростислав Дудченко, Артем Андрійчук, Діана Гриценко, Тетяна Швець, Іван Волошин, Оксана Титенко, Євген Купрієнко, Станіслава Черкасова, Ярина Саєнко, Дмитро Тарасенко, Марічка Григоріва, Віктор Соловар, Марія Гуйда, Жао Ї, Чжан Чень. |
Коцка Андрій Андрійович
(23.06.1911, Ужгород – 3.11.1987, Ужгород) – український живописець. Навчався (1927-1931) у Публічній школі малювання в Ужгороді (у Й.Бокшая, та А.Ерделі); на відділенні монументального мистецтва в Академії образотворчого мистецтвва в Римі (1940-1942, у Ф.Ферроці).
|
|
