Трансформації – природний процес будь-якої динамічної системи. Коли ж говоримо про мистецтво, особливо виокремлюємо формотворчі, образотворчі й смислотворчі зміни. В Андрія Гуренка ці зміни можна простежити від графіки й абстрактного живопису 1990-х років, через монохромний живопис 2000-х, до образної абстракції фігуративу нинішнього часу. Час, максимально ущільнений соціально-історичними трансформаціями й граничністю екзитенційних випробувань, все ще прагне (втім, як і завжди) владарювати над авторами. Проте в художника Андрія Гуренка – свій Хронос. І Топос. І Логос.

Гортаючи сторінки візуалізованої авторської міфології, блукаєш прекрасними «складнопідрядними» краєвидами, вдивляєшся в деперсоніфіковані лики, ритмізуєшся з плетивом рослинної орнаментики. Захоплений фрагментами «Виру» (2019) зір відшукує «Маяк» (2022). Цей самотній коло́с тримає рівновагу між важким небом і хиткою землею, висвітлює фрагменти згущеного простору, щоб уможливити шлях. Тим, хто цього потребує, й собі теж. А що буде далі, за обрієм – підкаже лише «По той бік сну ІІ» (2024).