Наскільки сьогодні маріупольцям вдається абстрагуватися від жахливої дійсності, можна судити із серій полотен, створених незадовго до та після повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 р. Їхній рідний Маріуполь став кривавим символом нової війни ХХІ-го століття – однією з найстрашніших ран на тілі нашої країни. Колись наповнене життям портове місто нині майже вщент зруйноване. Тепер воно відоме всьому світу героїзмом «азовців» та злочинами російської армії проти людяності. 

Олександр Бондаренко та Сергій Бараннік ледь вибралися з маріупольської окупації, залишивши там свої домівки, майстерні, картини. Володимир Харакоз пережив окупацію Конотопа, в якому мешкає вже більше року, не пориваючи, проте, зв’язків із друзями та колегами… 

Якою б руйнівною для них не виявилася ця нова фаза війни, присутність котрої в своєму житті так чи інакше художники відчували останні вісім років, вона не знищила їхній потяг до прекрасного, великої гуманістичної сили мистецтва. Всупереч усьому вони творять вишуканий світ, сповнений колірної гармонії й витонченості формальних та структурних зв’язків. Кожному з учасників «ХарБарБонду» притаманна власна творча манера. Проте об’єднавчим фактором для всіх трьох є прагнення творчої свободи й уважне ставлення до проблем колориту, рисунка, композиційної побудови та емоційної складової твору. 

Художній доробок мистців характеризує широкий колірний діапазон від спокійної гами притлумлених пастельних відтінків до інтенсивних, на межі з агресією, кольорів. Живописний рельєф моделюється на нюансах поєднання площинності з пастозно-фактурною, часом декоративною поверхнею, що дозволяє грати з простором, вводити кілька планів, надавати зображенню майже метафізичної глибини. При цьому простежується особливий пієтет Олександра Бондаренка до постживописної абстракції; схильність Володимира Харакоза до імпровізаційної й водночас інтелектуальної складової абстракції, акцентованої асоціаціями з ієрогліфами та літерними «орнаментами» його полотен. Сергій Бараннік вирізняється своєю серією фігуративних робіт на воєнну тематику. Послуговуючись абсолютно різними стилістиками, він не зраджує своїй «мозаїчній», геометризованій, через те – декоративній – живописній манері. Присутній у його роботах момент «плакатності» уможливлює розсудливий та позбавлений зайвої емоційності оптимістичний погляд у майбутнє України. Попри окремі трагічні сюжети, твори мистця дарують надію на нашу ПЕРЕМОГУ.