За назву виставки взято рядок поезії Анатолія Лупиноса, писаної ще в 70-ті роки минулого століття. Поет, дисидент, котрий зі студентських років боровся проти російської колоніальної диктатури. Від першого ув’язнення 1956 року пройшов умови Владимирського централу, понад десять років строгого режиму мордовського Дубравлагу і з 1971 року пережив найстрашніше ув’язнення у Дніпропетровській психлікарні. Ще тоді Анатолій Лупиніс дав нам розуміння екзистенційного характеру російсько-української війни.

Сюжетів на тему війни в зазначений період творчості в Ольги Кравченко лише декілька. І це не дивно. Адже зайшле Зло, як говорить сама художниця, точиться крізь наші думки повідомленнями про бойові дії з фронту, поверненнями наших героїв на щиті ятрить скорботою в серці, печаллю в душі. Точить наш чистий організм свободи духовної, соціальної, свободи волі. Натомість переважають полотна, скажемо так, оптимістично загойні, де пребагато природної краси з її непроминальною циклічністю («Літо», «Гуцульщина», «Світанок», «Тануть сніги»), наше людське побутування в дивовижних у своєму розмаїтті архітектурних мотивах («Балкон», «Станція Воловець уночі», «Париж перед відкриттям») та сюжетних композиціях у «Юних танцюристах», в «Очікуванні Різдва», «Продають гарбузи».

…Коли вибрана натура, а пані Оля працює тільки з натурою. Коли вибрано ракурс, а вона вміє знайти його такий несподіваний, що вас це зачудує. І зроблено начерк. Починається кропіткий довготривалий сакральний процес медитації на колір. Тож її стилістична наївність тільки на позір видається такою легкою, й це далеко не вислід її імпресій.

Цими роботами зі звичними нам темами, мотивами, а головне найулюбленішими персонажами художниці – квітами – в усьому різноманітті від святої простоти до найвигадливіших форм, у затятій енергії цвітіння як одній із висот форм буття, стверджується тривкість і вічна тривалість нашого українського життя.