Народилася Тетяна Мітакі в простій робітничій родині в селі Ларжанка Ізмаїльського району на Одещині. В роду були і українці, й молдавани, але батьківська лінія – грецька – стала стрижнем в усвідомленні свого походження. В родині ретельно зберігались традиції грецьких звичаїв та грецької кухні.

У дитинстві Тетяна любила збирати скляні уламки від кольорових пляшок і через них дивитися на один і той же об’єкт, який змінювався в кольорі, а їй подобалося за цим спостерігати. А ще вона дуже хотіла навчитися грати на скрипці, яку їй подарував дідусь. Та незабаром в Ізмаїлі відкрили художню школу, і тяга до образотворчого мистецтва перемогла. Тоді дівчинці Тетяні виповнилося 13 років. «Найперші вчителі мої – Ніна Іванівна Сіготіна та Вікторія Борисівна Щукіна – були дуже суворі, але я їм вдячна за вимогливість», – розповідає художниця. Довелося залишити і сільську загальноосвітню школу. Тепер вона щодня їздила до міста, де навчалася одразу в міській загальноосвітній та художній школах. І навіть коли прийшла біда – блискавка вдарила прямо в неї – вона не залишила навчання, закінчила обидві школи й тільки після отримання свідоцтв про освіту нарешті почала лікуватися. Жорстка хвороба вела до інвалідності, а треба було вчитись... І вона почала заочне навчання в Московському народному університеті мистецтв, бо вже точно знала: без творчості її життя втрачає будь-який сенс.

Доля послала їй неймовірні випробування – і фізичні, й моральні. Але та ж сама доля подарувала й неймовірних людей, зовсім чужих, навіть з іншої країни – Німеччини, які перевернули все її життя. Її персональні виставки відбулися в Берліні та Дюссельдорфі. В Берлінській галереї Східної Європи вона єдина представляла Україну. На відкритті її мистецького соло грав оркестр Берлінської опери…

Життя кожної людини індивідуальне й неповторне. Художницю Тетяну Мітакі приваблює насичене життя, повне емоцій і вражень, вона не піддається буденності життя, в усьому шукає і, що важливо, знаходить красу – в природі, в людях, у словах (зверніть увагу на назви її творів та виставок). Ніщо в картинах мисткині не натякає на її непросте життя – скоріш, навпаки. «Я люблю людей із прозорою душею», – в якомусь інтерв’ю сказала художниця. Так само й її твори випромінюють тепло глибокої і прозорої душі, чистого серця і щирої любові.

«Я дійсно щаслива. Ціною великих зусиль, здається, я знайшла себе». Для звичайної людини, тим паче для художника, надзвичайно важливо – знайти себе, бо це означає, що життя твоє не марне.

Близькому товариству Тетяни добре відомі її стоїцизм, відповідальність та доброзичливість, прагнення бути у вирі життя, в якому сама бере найактивнішу участь. Вона – голова Ізмаїльського відділення Національної спілки художників України, голова Ізмаїльського товариства греків, яке водночас входить до Федерації грецьких товариств України, член громадської організації «Ліга грецьких митців «Галатея».

Тетяні Мітакі є чим звітувати перед людьми і собою: безліч персональних виставок в Україні та за кордоном, постійна участь у всеукраїнських, обласних та міських виставках. Її твори знаходяться в Ізмаїльській картинній галереї, в Донецькому обласному художньому музеї, Одеському грецькому фонді культури, у Київській муніципальній галереї мистецтв.

«Коли говорить колір» – таку назву дала Тетяна своїй останній виставці в галереї «АВС-арт», тим самим визначивши центр власної мистецької концентрації у творчому процесі написання картини й нашої глядацької уваги. І справді: колір у картині завжди відіграє одну з чільних ролей. Яскравий він чи ні, холодних тонів чи теплих, із відтінками чи без – головне, як усе це поєднується і творить образ. Художник завжди в пошуку: ідеї, композиції, форми, кольору, образу, ракурсу, зрештою – свого мистецького обличчя. А пошук – це завжди поступальний і висхідний шлях до вдосконалення.