12-30 березня 2013
Творчість родини Надєждіних – неповторне явище в українському мистецтві, яскрава сторінка сучасного пластичного мислення, синтез модерного і минулого, свідомого й підсвідомого, з якого виринає світ фантасмагорійних метафоричних образів, що живим відлунням реалій стають зримим втіленням рис української ментальності.

Михайло Надєждін – унікальний мистець, чия творча практика має вплив на розвиток сучасної образотворчої культури. Він вийшов на творчу арену на початку 1960-х; увібравши потужність родинної традиції Слобожанщини та здобутки класичного й авангардного мистецтва, отримані студіями в Дніпропетровському художньому училищі, зачарував світ експресією кольору малярських творів, шокуючи «соціалістичну республіку» логікою малярського конструктивізму та кодовими знаками композиційних образів, космічним розумінням сили і могутності живої сутності речей. Від активного формотворення 60-х  через ліризм 70-80-х рр. майстер дійшов гармонії єднання планетарного бачення та миттєвості повсякденності, зберігши дух народного світосприйняття, і створив величні образи філософського спрямування. Безперечно, серія автопортретів 1960-х рр., твори «Художник і модель», «Сади Едему», «Пошук», «Курка чи яйце» є невід’ємною часткою скарбниці сучасного українського мистецтва.

Відкриваючи нові обрії на шляху пошуку істини, Михайло Надєждін дає наснагу багатьом молодим мистцям – серед них і його діти Андрій та Оксана, які впевнено торують власний шлях у мистецтві.

Прагнення зрозуміти суть сучасних реалій через архаїку давно минулих часів, змережану психологією християнства, народжує яскраві образи картин і графічних доробків Андрія Надєждіна. У насичених фольклорно-літературними мотивами малярських серіях «Канівська феєрія», «З життя храму», «Відлуння степу», де буква, слово стають важливими компонентами пластичного та образного ряду, художник реалізує ідею єдності звуку і форми, властиву народному мистецтву.

Твори Оксани межують із традицією нефігуративного малярства. Її живописно-колористичні імпровізації «Пісня», «Окрема кімната», «Композиція», «Майже вихід» – барвисто утаємничені, наснажені архітектонікою кольору. Вони – неначе відбиток миттєвих переживань, спроба втілення абсолюту дієвості руху і матерії. У них наявно відчутні мотиви першообразів української культури. 

У несподіваних знаках-бризках, сходженні часу, простору, відчутті настання моменту або того, що ще не реалізоване і сплескує в океані думки, серед хаосу образів і символів постає перед нами спадкоємність шляхів мистецьких поколінь 1960-х та 1990-х, які немовби зійшлися сукупно, ствердили і розвивають традицію українського модернового мистецтва, започатковану в ХІХ – на початку ХХ ст., у новому світлі розкриваючи таїну загадкового українського національно-етнічного космосу.

 

Олександр Федорук,

доктор мистецтвознавства, 

академік АМУ, професор