Не помилявся І.Диченко, коли ще 2002 року писав: «Невпинний пошук, рухобіг життя і творчості Ольги Петрової дають мені сміливість припустити: після її літа ще настане весна...»

Колорит зачарував авторку, запропонував діалоги з вітальною силою природи та її власних художніх емоцій, досвіду, знань, характеру. Колоризм картинного поля «пофарбованих» нею полотен не лишає байдужим нікого. Сюжет у композиціях відступає. Радість від самого живописного процесу в природі таланту автора активного кольоропису.

…Раптом у червоно-помаранчевих хвилях на поверхню композицій «Натюрморт із гранатами» та «Венеція» виринає театральна маска. Образ карнавалу, що народився в потужному палахкотінні гарячої гами, прослизає у другу частину експозиції, де першу скрипку веде одвічний образ Арлекіна. Він сумує й регоче, крадькома витирає сльозу та підморгує з полотен «Блакитний клоун», «Закоханий Арлекін», «Рудий», «Дядя Вася»... Клоунада мисткині – рідня драматичним образам Жоржа Руо, циркачам Пабло Пікассо, персонажам Чарлі Чапліна, Олександра Вертинського та Федеріко Фелліні. Це сумовито- зухвалий вертеп потужної емоції, прихованої під машкарою. В очах лицедіїв – біль, утома та посмішка. Сумні й мудрі водночас, ці персонажі разом із Ольгою Петровою кажуть нам: «Не сумуй! Життя прекрасне!»