Історія міського свята сягає 998 року: тоді юнаки-венеційці повернули додому дівчат, захоплених піратами. У карнавалу химерна історія. В 1296 році Сенат Венеційської республіки виголосив святковим останній тиждень перед Великим постом. Це були безжурні дні маскарадів та урочистих процесій. Традицію містян нагло обірвав Наполеон, що захопив Венецію 1797 року. Його солдати остерігалися людей у масках та ще й у вузеньких провулочках міста. 

Лише через 200 років – у 1979 – за ініціативи геніального Федеріко Фелліні було відроджено венеційський карнавал. Святкову подію благословив Римський Папа.

На вежі пробило дванадцяту годину. Натовп туристів завмер в очікуванні – саме тоді починалась урочиста хода набережною біля Палацу дожів. Театралізоване дійство очолював мер Венеції, а далі, як було ще з часів Середньовіччя та Ренесансу, йшли представники ремісничих цехів у декоративному строї. На ношах несли п’ятьох Марій як згадку про врятованих від піратів красунь. Персонажів Комедії дель арте змінювали розкішні та вигадливі маски у вбраннях XVII – XVIII століть. Туристи ледь встигали клацати кнопками телефонів та фотоапаратів.

Слідом за процесією натовп перетікав на площу Сан-Марко, аж поки не заповнив її вщент. Кульмінацією дійства був спуск торішньої «королеви карнавалу» на канаті з найвищої вежі міста.

Персонажі в масках та туристи поволі розосереджувалися, розтікалися по вуличках, ресторанчиках та по банкетних залах… Все місто з його каналами та островами перетворилося на суцільний карнавал. Венеція під машкарою, до якої хижо підкрадався ковід.

За два дні по тому наша група здорова та неушкоджена поверталася додому, а у Венеції (як і по всій Італії) було оголошено локдаун.

У Києві мій «Венеційський карнавал» тільки розпочинався в майстерні на двадцяти п’яти полотнах. Так продовжилися уявні прогулянки містом «вічного свята», що його відродив Федеріко Фелліні. Робота над полотнами стала щасливою пригодою всупереч ковіду 2020 року. Нині цю радість я дарую глядачам.