Особистість робить крок послідовно, піднімаючись по вертикалі вивчення її місця присутності: від руху (зачаття) до віри (як усвідомлення), від життя (приреченості) до надії (останнього прихистку), від гармонії (неподільності добра і зла) до любові (відвертості), від Космосу (множини сутності) до Єдиного Творця (признання і визнання справедливості вічності). У єдності початку і кінця головною стає дія, що переходить у рух.

Крізь призму мислення і перевтілення на межі з’яв і щезнень потрібно вийти з фальшивого раціоналізму суспільства, щоб знайти вартісність проявів Всесвіту.

Так відкривається сенс існування, рухаючись розширенням свідомості й змушуючи повернутися в коло, де перероджується дух, зменшуючи тебе до розмірів точки – нового переходу на повноцінний надсвідомий простір. Неповторність якого полягає у психоаналізі інтуїтивного, де фізичний світ відтворення зникає перед світом духовного першоджерела творення.

Від пробудження ідеї до втілення, через полюсність чорного (всепоглинаючого) та білого (відкритого) кольорів, осмислюючи природу абстрактних складових ліній і плям, формується асоціативний пласт закодованої інформації, що веде до складної системи часу й надчасу генної пам’яті.

Безкінечність абсолютної творчості полягає у відсутності емоційної, почуттєвої чи часово-просторової приналежності. Тоді відбувається маніпуляція питаннями взаємозв’язку мікрокосмосу з макрокосмосом, розкриваючи основну силу думки та провокуючи нас на одночасний тристоронній рух у минувшину, сьогодення і будущину.