Виставка «Коло Раю» представляє живопис майстра 2009-2024 років. Значною мірою експозиція сформована з типово сипняківських тематичних циклів та серій, зокрема «Різдво. Вертеп», «Чумаки», «Земля Свята».

Одна з картин серії «Різдво. Вертеп» датована 2009 роком. Своєрідний 15-річний ювілей твору. І протягом 15 років мистець щорічно пише Різдво, прагнучи розкрити його таємницю. Іноді створює не одну роботу в час очікування Різдва, про що свідчать рік 2017 і назва «Вертеп» на двох творах. Це не варіанти й не подібні твори. Щоразу в кожній наступній картині Сипняк прагне оновлення. Він відходить від себе вже вичерпаного й завжди знаходить нові засоби – «нові очі», «нову руку», – аби сказати ще не сказане. 

Сюжет творів серії «Різдво. Вертеп» майже незмінний – ряджені колядники із зіркою. Але кожна картина має свій мотив. Щільний гурт колядників на тлі храму за пеленою лапатого снігу асоціюється з теплим спогадом дитячого різдвяного настрою: веселощі, солодощі, багато гостинців і нетерпеливе щемливе очікування колядників, щоб і їх обдарувати за Нову радість. Дитячу безпосередність у сприйнятті Різдва дорослому ніколи не наздогнати…

Вагома частина робіт розкриває доросле розуміння  таємниці Різдва. 

На кожній картині композицію тримає багатопроменева зірка – як знак Божественної сили, знак нового життя, як початок світової історії. А довкола неї будується композиція з різного люду, і в кожного свій шлях до Різдва. На одній із композицій є й той (блазень), котрий живе без очікування або вдає, що може прожити без нього. 

В екзистенційному очікуванні дива Богоявлення в закляклих і задивлених у здивуванні в небо ряджених упізнаємо волхвів. Вони чомусь знають (бо мудрі та вчені), що треба дивитися в небо, на зорі, аби помітити прихід Різдва. А далі йти за Зорею. Йти з Богом у світ. Пізнавати цей світ та перетворювати його. Відтак і служити Тому, хто цей світ створив. 

Такий інтелектуальний і складний у своїй малярській манері й цикл «Чумаки». Назагал витворюється образ повноти нашого буття: добробутнього, світлого, з вітряками часу та безмежними просторами – Людиною доглянутого Богом даного світу. 

У циклі «Земля свята» постає образ обітованої землі радості, щастя, любові, а не обітованої землі сліз, горя й проклять.  

Усе це – як єдине мозаїчне коло, що нерозривно й неспинно обертається довкруж свого райського осердя, духовної серцевини, даруючи глядачеві можливість і відчути себе учасником вертепу, і засіяти добрим зерном ниву, і поринути в безмежні небесні глибини, з яких Зоря насвічує нам шлях у новий мистецький рік.