У картинах мистця домінує галантна аристократична естетика, як у музиці Куперена і Рамо, з її посиленою мелодико-гармонійною експресією і органічно звучними зсередини італійськими арійними формами. Це маніжене і добробутнє життя, його живі й квітучі форми. Зображення, попри свою зовнішню безтурботність, зберігає внутрішню напруженість вихрових енергій і рухів, що виходять у своїй невпинності навіть за обріз полотна.

Тло вигинається лінійними завитками рококо, щасливими надлишками форм, легкими, мов пір'я. Як це все написано просто, але не спрощено. Лише два-три локальні кольори основного пластичного мотиву і лапідарна декоративність. І так само прості основні мотиви живопису – це тропічна флора, вибілена сонцем, і легкий столик на балконі, заставлений фужерами й фруктами, і нескінченний день, що умліває від вишуканої насолоди. Або слони, зворушливо закохані одне в одного, або бабусині комоди зі стосиками-вертикалями посуду, або осяйні дівчата з неприкритими грудьми, райські, запаморочливі, котрі ось зараз упевнено виступають тобі назустріч...

Картини Ясенєва майже монохромні. Лише в деяких деталях вони мають колірний акцент-пригоду, що грайливо, чи то іронічно, протистоїть гризайльному тону основного колориту. Враження щедрості досягнуте скупими засобами, і в цьому – впевненість бачення. У роботах мистця проступають символи й ілюзії, до того ж ілюзії трактуються як символи. Ці легкі й щасливі в легкості свого письма картини створені блиском і туманом; вони говорять про свій особливий простір і особливий внутрішній час. 

І блиск, і туман приховують перспективу, парадоксально перевертають її. Або роблять картину принципово площинною, як рельєф чи камею. Блиск – сліпучо-яскравий фрагмент плями, біла поверхня чи штрих; блиск виривається з усіх перспективних відношень. Туман діє так само – він скрадає відносну віддаленість і розміщує фігури на непевній, «туманній» відстані. Якщо ж використовувати цей поступовий прехід (блиску в туман), то складається певна метафора «кривизни простору».

Далеке в просторі – то далеке в часі, все одно, минуле воно чи майбутнє. Тихе світіння й туман порушують ці дистанційні відносини перспективи і позначають певний прорив. Тихе світіння виглядає як трансцендентне світло, а туман усе змішує в нерозрізненість напівсонного стану поза часом. 

І ось тоді час не просто рухається – він клубочиться, обертається, є й якась дистанційна феноменологія, близькість і віддаленість від точки присутності, і відчуття минулого та майбутнього. 

Ідея незворотності часу приховує в собі драматичний момент, який, можливо, і провокує з’яву «високого живопису».

Блиск, проблиск на картинах якимось чином знімає перспективність і, відповідно, відмінність між минулим і майбутнім. Відблиски, проблиски – це ніби морзянка з трансцендентної темпоральності. Туман додає нерозрізненість часових послідовностей і перетворює час на обертання й клубочіння, згущеність і розрідженість, – це відчували Лоррен, Тернер, Редон...

І тоді сонячний відблиск, білий спалах, наче блискавка, створюють новий горизонт часовості. Так художникові прагнеться, ніби нирцеві, повренутися з нурту морської глибини до світла, до стійкої визначеної площини денного світу. Це й є філософія часу щодо мистецтва живопису. Адже картина – завжди минуле, здатне раптом освітитися надією на майбутнє, і, довго її розглядаючи, несподівано прошепочеш, що вона – справжнє. 

Картина уявнює наш час, впускаючи нас у його простір. У живописі ми мандруємо часом – подорожуємо часом цих предметів і цих просторів. 

Розмірковуючи про час та живопис, Олег Ясенєв сказав: «Одна хвилина життя – це одна хвилина почуття, котра прожита разом із художником, що зупинив час».