Мистецькі діалоги на колажному тлі
23 листопада – 12 грудня 2010
Стаc Жалобнюк – правдивий одесит. Він – не просто носій культури й духу приморського міста, що належить мрійникам, платанам і котам. За правом народження мистець може й хоче бути – та й справді є – дослідником, активним інтерпретатором і промоутером південноросійської живописної школи, ба ширше – культурної традиції Південної Пальміри.
Для тридцятитрьохрічного художника відчутно важливий саме європейський вектор розвитку як у культурному, так і в геополітичному контексті. «Моя країна програє відверту війну з абсорбування нації, що ведеться на власному полі. Нас не хочуть бачити європейцями, хочуть на калмицьких низькорослих коників садовити!» – обурюється Стас і працює, аби долати таке принизливе сприйняття українців.
У Жалобнюкових роботах не знайти етнічних мотивів, але попри це він, безсумнівно, – український мистець. Хоча б тому, що більшість його творів – матеріалізовані рефлексії навколо проблем і хвороб теперішнього українського суспільства. Це, однак, не стогони стражденника, по вуха загрузлого у звалищі історичних артефактів та меншовартісних колективних фобій, а серйозні, часом іронічні, роздуми самодостатньої особистості, якій небайдужа сучасність.
Стас недарма застосовує до своїх робіт та для означення власної діяльності слово «виготовляти» (не «писати» чи «створювати», а саме «виготовляти»). Адже його розуміння мистецтва полягає в тому, щоби через матерію або за її допомоги увійти у «простори тонких вібрацій». Тобто, використовуючи фарбу, полотно, шматки шпалер, тканини, дерева або металу, передати переживання, певне відчуття світу, реалізувати бажання вийти зі стану внутрішньої тривожності й зануритись у стан внутрішньої рівноваги.
Саме тому Жалобнюкові живописні роботи зазвичай фактурні, він широко застосовує техніку колажу, нашарування різних матеріалів, хоча до масивного корпусного письма художник звертається доволі рідко. Фактуру Стасових полотен відчуваєш як живу плоть, як мінливу поверхню води (до них завжди хочеться доторкнутися, особливо якщо за типом сприйняття ви не лише візуал, а й кінестетик). Здається, саме в цьому майстер шукає розв’язку проблеми співвідношення й поєднання площини полотна і навколишнього простору.
Художник безумовно стоїть на міцному культурному підґрунті, відчуває себе частиною мистецього середовища (як локального, так і глобального) і все ще перебуває в пошуку власної неповторної ідентичності. Це проступає в його аналізі та інтерпретації у серіях власних робіт художніх технік і стилістики знакових фігур мистецького життя Одеси, насамперед Єгорова (раннє малярство Жалобнюка – морські й міські пейзажі) та Хруща (Стасова рання графіка – жіночі торси). У серіях пізніших натюрмортів відчувається легкий натяк на стару голландську школу, подих раннього кубізму Жоржа Брака та Олександри Екстер. До того ж навряд чи можна поставити на карб Жалобнюкові наслідування згаданих майстрів – він, радше, веде діалог, своєрідну дискусію з ними.
Одеського мистця не цікавить краса як така, він не намагається створити красиву картину, колаж чи асамбляж, а ставить перед собою інакше завдання: спонукати інших людей, споглядаючи його роботи і співвідчуваючи разом із ним, спільно творити нову якість життя, нову якість гармонії. Причетність, «співучасність» глядача, на думку Стаса Жалобнюка, – невід’ємна складова мистецького процесу й важлива умова довершеності твору.
Андрій Вишневський
|
| | |
«ХРОНІКА ТРАНСФОРМАЦІЇ: ретроспектива» 28 квітня 2026
Виставка «Хроніка трансформації: ретроспектива» представляє творчий діалог двох українських митців – Євгена Бобрика та Володимира Вакуленка, охоплюючи їхній творчий шлях від періоду навчання в Українській академії мистецтва до сьогодення. Об’єднані багаторічною дружбою, що бере початок ще зі студентських років, художники демонструють власні підходи до осмислення та трансформації реальності, спираючись на глибоко особистий досвід і пережиті події. |
Майданець Леся
Майданець Олена Леонідівна (Леся Майданець, Леся Майданець-Саєнко) народилася 1969 року в Києві. Художник декоративного мистецтва, магістр живопису, кандидат мистецтвознавства, доцент. Член НСХУ (1992), Європейської текстильної асоціації (1995).
|
|
