…Напевно, немає такої людської царини, що не пов’язувалася б із кольором. І це поняття – не виділена категорія, а атрибут людського життя.

Колір став атрибутом для філософів, які думають образами, для людей мистецтва – художників і письменників, які творять штучну природу форми і простору, а також для дизайнерів, які працюють із реальними матеріалами, предметами, речами й формами, що перетворюють матеріальний простір.

Галерея «АВС-арт» розпочинає новий сезон груповою тематичною виставкою «Жовтий / Блакитний», приуроченою до Дня Державного прапора України. Різні за часом написання, стилістикою й мистецькими напрямами твори об’єднує ідея кольору (жовтого / блакитного) як феномену, що може набувати онтологічної функції, виступати в ролі тла чи освітлення, здатного створювати характер-настрій сприйняття і, зрештою, виражати ірреальний ансамбль у живописі.

Саме в живописі, де колір використовується на всі сто відсотків, конечний у природі, він стає нескінченним у вигляді фарби. З нескінченного кольору на полотні художник створює ілюзію, висловлюючи своє світобачення, світосприйняття, світорозуміння, свої духовні боріння.

Так, через синій у картині Петра Бевзи «Острів ІІІ» стає видимою, як зауважує сам автор, «енергія, що не може бути створена чи зруйнована, та, що була і завжди буде, що стає формою, тече через форму, втрачаючи її». Серйозна холодність блакитного зближується з Божественною Істиною, що вічна й непорушна у «Дівчині з птахом» Олега Мінька. Сакральності набирає синій і блакитний у Сергія Савченка в його «Темі простору». Через основний синій твориться образ святості й чистоти в роботі «Діалог у просторі» Левка Воєдила.

Жовте тло в «Білоозері» Любомира Медвідя тримає цілісний у своєму розмаїтті, статичний у змінах і рухах увесь Макрокосм. Натомість фактурне сонячне тло у «Квітах мистецтва» Михайла Демцю – всю позитивну людську настанову. Переживання трансцендентного в картині Феодосія Гуменюка «Полтавські криниці» проступають через жовтий – символ тепла, радощів і шляхетності. Це колір квітки соняха, солом’яної стріхи, дерев’яної криничної цямрини, через які він уособлює сонячне світло. Цей колір тримає вертикальний вектор як знак Божої турботи про людей і водночас переходить у горизонталь – землю, низ як основу стиглості. 

«Натюрморт із черешнями» Віталія Кононенка із золотавими ягодами, розкішною блакитною драперією, стиглим зелом – архетипна метафора добробутнього майбутнього.