Живемо у сумному світі. Наука, особливо філософія, зайшла в глухий кут, усе, сказано, потрактовано, зроблено вже всі умовиводи, понятійно все означено. Та ще кажуть, що живопис вмер. Та в нас багато чого вмерло: Бог помер, Автор помер, уже смерть Суб’єкта законстатована. Це приводить до того, що ми боремося з історією, боремося за час і проти нього. Я хочу сказати, що губиться поняття глядача , що споглядає, натомість є глядач дієвий, бо кожен стає собі художником, кожен фотографує, монтує, публікує в соцмережах, всі лайкають. Живуть тільки «тут і зараз». Так само змінюється і в інфраструктурі суспільства статус художника. Дедалі художник залежить від куратора. Дуже часто немає вибору. А пані Ніна зробила вибір. І у своєму просторі між небом і землею вона вільна. Її живопис високого, шляхетного рівня, де мінімальними засобами твориться сакральне, саме такий живопис приречений на те, щоб жити. І ми прийшли вдивлятися спостерігати, аналізувати приречений на нескінченне майбутнє живопис. І попри все приректи себе на чин глядача, що вдумливо споглядає. Саме Живопис, зорієнтований на Вічність.

 

Нас часто доля зводила, навіть виставлялися разом, та ця виставка для мене сьогодні стала відкриттям. Якби я зайшов і не знав, хто автор, то подумав, що це молода, доволі просунута художниця. Захоплює різноманітність і кількість ідей. Практично кожна робота з іншою новою концепцією, з заглибленням у творчу проблему. З кожної можна було б формувати окремі експозиції, серії. Ще зауважив рідкісне поєднання декоративності і концептуальності.

 

Ми з Ніною познайомилися на виставці «Світ кольору очей жінки» в Українському Домі 2008 року. Там я вперше відчула потужну енергетику Ніни, її здатність змінювати людей своїми роботами. Була присутня при разючому перетворенні, коли до Ніни приходять далекі від мистецтва люди – пихаті, такі собі нувориші – і раптом шкарлупа тріскає і звідти вигулькує нормальна людина. Ніна нічого не робила спеціально, вона просто залишалася собою. Саме зараз тут присутня така потужна енергетика. Ніна доказ тому, що в нас в Україні є високі митці.

 

Коли я підходив до галереї, то побачив напис «вільний вхід в український мистецький простір», але коли я зайшов у середину, побачив експозицію картин Ніни Денисової , то додав би від себе: «вхід у європейський мистецький простір». 

Доля звела мене з пані Ніною, Малишками давно. Ми задумали одну колективну виставку на честь Бойчука «Біля яблуні». Першу роботу Ніни, яку я побачив, була «Яблуня». Для мене це було одкровення, а потім вона мене ще більше вразила, коли ми робили спільний проект, присвячений нашим діткам. Вона ілюструвала книгу «Де ж та хатка, в ангелятка?». І я дозволю собі мій улюблений дитячий вірш процитувати, який ілюструвала Ніна: «Їжачок, колюча спинка, також мамина дитинка, хоч колючу спинку має, маму серцем пригортає». Ця книга отримала найвищу нагороду на книжковому ярмарку, на форумі видавців, і європейську премію, як одна з кращих дитячих книжок. 

І коли я побачив знову «Цвіт яблуні» сьогодні, я зрозумів, що весна неминуче буде. Дякую пані Ніні за прекрасну виставку.

 

Сьогодні у цих невеликих виставкових залах скільки мистецтва, що  воно не вміщається у них – випліскується  поза цей простір. Я дивлюсь на картини і розумію, що ця Мадонна – це Ніна, цей яблуневий цвіт – це Нінин цвіт, скрипалька – це Ніна, і півонії – це Ніна.. Де творець розпліскує себе повністю фарбами на полотні, то і є високе мистецтво. Тут є момент, коли Нінина естетика зачіпає нашу «без естетичність», тому і дивуємося її образам, бо нам це в дивовижу, ми до цього ще не додумалися. Мені страшенно цікаві останні роботи Ніни, бо я почав задумуватися, як змінюються з часом політра. Оці сутінки Ніни дуже зачепили мене. Я Вас вітаю з виставкою, ми любимо Вас, пані Ніно.

Пані Ніна – для мене особистість, яка відчуває, що часу немає, отож вона живе так, ніби кожна хвилина остання,. Тому кожна картина її завжди надзвичайно актуальна .Я бажаю, щоб Ваш творчий неспокій нуртував і розширював русло, щоб ми побачили ще не одну виставку. Дякую.

 

Я дуже розчулена… такі теплі слова. Я і на відстані відчуваю від тих людей, які прийшли сьогодні тепло, але сьогодні це конкретика.

Сьогодні зранку в мене був такий настрій, чомусь хотілося, щоб Дніпро прочистили. Рейн ось уже прочистили…А в нас же така річка гарна.