У мене зараз на думці найперше єдине слово – вдячність. Хочеться дякувати мистцям, що вони погодились, приїхали. Вчора монтували виставку, й тут так гарно кожна робота знайшла своє місце, прижилася. Експозиція сталася. Відбулося дійство – перший акт. І це перше слово подяки. Далі в розмові я побачила, що ці художники так міцно тримають своїм мистецтвом, своєю світоглядною позицією оту українську душу, вітаїзм, життєлюбність, життєдайність. І роботи їхні, як бачимо, світлі. Навіть драматизм і туга – світлі, великі й високі. І це друге слово вдячності – що вони є , що нікуди не поїхали, що на тій культурно випаленій і вимореній землі бережуть українство.

Доброго дня нам усім! Я вдячний, що сьогодні ми всі маємо можливість тут зібратися, поспілкуватися, подивитись. Коли Алла Маричевська сказала, що є можливість запросити наших маріупольських мистців, я обома руками сказав – так! Бо з цим містом у мене дуже багато пов’язано... Це перша ваша виставка подібного формату в Києві, й мені дуже приємно, що вона тут, у галереї, яка має маріупольське коріння. В добру путь! І ще скажу, що ця виставка, мабуть, не відбулася б, якби нам не допомагала людина, з котрою ми починали колись свій трудовий шлях на металургійному комбінаті «Азовсталь». Сьогодні це народний депутат Верховної Ради України Сергій Тарута.

Велика подяка всім, особливо галереї, фундації! Ви знаєте, що Маріуполь є болючою, тривожною точкою нашої України, центром, до якого прикована увага. Як зазначали: Маріуполь є головним містом захисту свободи не лише України, а й усієї Європи. Й дуже важливо, щоб концентрація була в іншому напрямку – в мистецтві. Щоб це підтверджувало: Маріуполь живе, незважаючи на сусідній фронт. Є творчість, життя продовжується. Дякую всім, хто доклав зусиль, аби художники показали своє мистецтво, показали дух Маріуполя. І сьогодні мені хотілось би, аби до цієї виставки була привернута увага. Ми, у свою чергу, також запросили колег із західних посольств і будемо далі пропагувати місто, де народився Куїнджі, з хорошими художніми традиціями. Наступного року в нас запланована велика серія заходів, пов’язаних із Куїнджі. Будемо зараз усі разом пропагувати Маріуполь – місто мистецтва, місто творчих особистостей. Дякую всім! І хотілось би, щоб у цій галереї було постійно багато й киян, і не тільки, щоб вони доторкнулися до часточки нашої маріупольської душі.

Я дуже рада, що ця виставка відбулася! Вдячна і художникам, і галереї. Маріуполь загалом – феномен для Донбасу, бо Донбас не відрізняється великою кількістю мистців, які дійсно працюють на всеукраїнському рівні, яких дійсно можна назвати сучасними. Хтось застряг у 60-х роках, хтось робить тільки пейзажі й натюрморти… А є такі чудові художники, котрі роблять щось цікаве, нове. Й хоча вони дотримуються модерністського спрямування, під знаком якого пройшло ХХ століття, думаю, те, що вони роблять, звучить дуже по-сучасному. Говорити про ці роботи багато не треба, хочу лише зауважити: абстракція – дійсно найбільш інтелектуальна частина живопису, взагалі образотворчого мистецтва. А те, що можна побачити за цими картинами, – це не лише живописна грамотність, а й їхня щирість, думки й жага експерименту. Вони дійсно хочуть творити щось нове, а не іронізувати над сьогоденням. Тому бажаю вам насолоджуватися тим, що бачите. Для Володимира Харакоза, Сергія Баранніка та Олександра Бондаренка дуже актуальне питання – свобода. Внутрішня свобода, особиста і творча. Думаю, ця свобода якраз і відбувається в їхніх полотнах.

Дякую авторам і організаторам за сьогоднішнє відкриття, за прекрасну виставку! Мене вона здивувала авторським поєднанням. Це серйозні пошуки, серйозний творчий розвиток. І дійсно дуже гармонійно виглядає й кожен автор, і вся експозиція в цілому. Хочу поздоровити вас від імені НСХУ – творчих успіхів!

Також хочу поздоровити всіх нас і художників із виставкою, й особливо Аллу, що прийняла наших колег із Маріуполя. Із задоволенням би приїхав до них на річницю Куїнджі. Творіть, хлопці, ще раз і ще – творіть!

Те, чим ми займаємося, – не спроба втекти від дійсності, це інша реальність, яка нам дана в суб’єктивному сприйнятті самих себе. І ми в постійному пошуку цієї свободи. От і усвідомлюємо, що тільки через культуру можемо прийти до того, що справді називається свободою. Зрештою, свобода – те, що робить нас людьми. Абстрактне мистецтво – це інша реальність, яка необхідна автору як певне невербальне послання. Люди потребують контакту, який неможливий на словесному рівні.

Ми знаємо один одного вже більше двадцяти років. Знаємо чудово. В кожній людині є багато хорошого… Жарти, гумор нас вирівнюють, рятують, усе згладжується і все чудово. Тому конфліктів, у принципі, немає. Якщо комусь щось цікаво – можна підійти й поспілкуватися, це найдорожче й найприємніше. Дякую, що ви тут!

Найперше хочу подякувати всім, що відгукнулися на запрошення! Ми дійсно разом із кінця 80-х років. Перша наша виставка точно так і називалась – «ХарБарБонд»: там було багато різних робіт, і вони, мабуть, не дуже сприймалися в Маріуполі. Там так цікаво були задрапіровані стіни, це виглядало досить дивно, й ми розуміли, що наші колеги, друзі не до кінця розуміють, що ж ми хотіли сказати й для чого все це робимо. Але вийшов наш колега – він був головним архітектором Маріуполя – і сказав: «Нарешті я прийшов на виставку і побачив роботи, які створені для архітектури. Вони не просто чудово виконані, не просто є сюжет, композиція, а підпорядковуються архітектурі. Є велика архітектурна форма, а є мала, яка наповнює велику…»

Велика подяка Марині Стрельцовій, яка сказала про цю можливість: що в Києві є галерея, очільник котрої – Михайло Олександрович. А ми його пам’ятаємо. Він єдиний, хочу зазначити, як тільки обійняв посаду мера Маріуполя, прийшов у художні майстерні. Ні до, ні після – ніхто до нас не приходив, і вже сумніваємося, що прийде… Він прийшов і спитав, які є проблеми. Ми озвучили головну проблему непідйомних цін за майстерні. Це відразу вирішилось. І до сьогодні ніхто не насмілився змінити цю ситуацію. Велике спасибі Михайлові Олександровичу від усіх художників!

…Далі Марина сказала, що з нами буде працювати Алла Маричевська – а ми з нею знайомі й розуміємо, що це та людина, котра любить, розуміє й поважає художників. Дивиться їм в очі й відчуває, які вони і що їм потрібно. А це дуже важливо.