Світлана Іваннікова: "Зараз природа для мене - єдина розрада"

Луганська мисткиня Світлана Іваннікова привезла на свою персональну виставку до Києва жанрові картини й портрети 1970-1980-х років та ліричні краєвиди, в яких дивовижним чином передана вся мінлива настроєвість довкілля. Як зазначає художниця, вона завжди любила писати природу, й зараз це для неї єдина втіха.

Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
Серед розмаїття стилів і напрямків у нашому мистецтві хтось змагається в метафоричності, хтось у конструктивізмі, хтось реалізує себе в абстракції, а хтось просто творить епатажні речі. Сьогодні ж ми в цей тихий і світлий сніжний день зими в переддвір’ї Водохреща долучаємося до такого самого тихого, святкового, таємничого спокою в роботах пані Світлани. От саме тим вони мене і вражають. Тут уже немає поняття напрямків, стилів, тут – наше життя, наша Україна, яка була, й ми від неї такої нікуди не дінемося. Тут уже не говоримо соціалістичний лад, про критичний реалізм чи соцреалізм, як ми його не назвемо. Сьогодні на виставці живе природа – вічна, спокійна, яка переживе все, що натворило людство, яка, власне, й очистить нас і долучить до тихого спокою…
Ще позавчора, коли виставка монтувалася, ці роботи не були готові до експозиції, але ми не замкнули двері галереї, й до нас зайшли відвідувачі. Я спостерігала, як відреагує наш глядач, розбалуваний різними сучасними речами, на речі реалістичні, на добру академічну школу, на зрілу емоцію. Люди оглядали доволі повільно, спокійно – й це була молодь. Вони сіли в залі й дивилися на картини – довго-довго… Мені просто хотілося їм потім задати таке риторичне питання: правда, хочеться хорошого реалізму? Тут Україна, якої вже нема, яку хтось сприйме як пережитки. Хтось сприйме виключно книжно, розумово, але все-таки хтось сприйме серцем. Це така пожива для розуму й для душі. Зрештою, це естетично, красиво, достойно, це те, чого зараз бракує.

Олег Сидор-Гібелинда, мистецтвознавець:
Мені якраз і подобається, що тут те, чого я зараз не бачу навколо. Ця виставка для мене має не ретроспективне значення, а, навпаки, віднайдення втраченого. Це архетипи поколінь 60-70-х. Такі речі, як, наприклад, велич природи, розуміння молоді, пошана до старших людей. Зараз важко уявити, яким було те покоління. Зараз – інше покоління, інша дійсність, але якісь шматки того часу, тих уявлень – це дуже цікаво… Ну, й природа…
Алла оптимістично зазначила, що природа все стерпить, от тому мені й приємно спілкуватися з цією галереєю, що вона – оптимістка.

Василь Кікіньов, мистець:
Я завжди дивувався, як настільки безпосередньо Світлані Федорівні вдається передати емоцію. Вона добивається не копіювання, а враження. Ці етюди й пейзажі такі емоційні – на них тільки стояти й дивиться, ще раз і ще раз підійти й почути ту природу, яку художниця показала у своїх картинах.

Алла Маричевська:
Так відчути природу, як Світлана Іванникова у своїх роботах, може тільки поет. Тому я запрошую до слова поета Олександра Сопронюка.

Олександр Сопронюк, поет, есеїст:
Всім доброго вечора. Я, власне, хочу привітати пані Світлану з виставкою. Дивлюся на все це, й на пам'ять приходять рядки:

Сніг летить лапатий –
В очі неземні…
Не дає їм спати,
Місить темні дні.

Сонця б пошукати –
Душу замело…
Місяць пелехатий
Вирізьбив чоло…

Стомлені дерева
З небом обнялись…
Ожеледь сталева! –
Не лютуй! Не злись!!!

Бо летить лапатий –
Очі зігріва.
Затуляє хату
На лихі слова…

Здоров’я Вам, теплого сонця, чистого неба й років двісті двадцять два потоптати ще рясту (сміється)!

Світлана Іваннікова, мисткиня:
Я дуже вдячна вам за таку увагу до моєї скромної творчості. Багато моїх робіт писані вже давно, в ті часи, коли з повагою ставилися і до старших людей, і просто до людей праці. Я завжди любила писати природу, і зараз це для мене єдина розрада.
…Просто люблю писати те, що люблю, й намагаюся робити це, як тільки дозволяє здоров’я.
Велика подяка, що відзначили своєю присутністю мою творчість. Я, чесно кажучи, навіть і не очікувала такого!

Велена Алая, відвідувачка галереї:
…Дивлюся, що тут багато молоді. Я вам раджу якнайбільше ходити на такі виставки. Велике спасибі галереї за те, що подарувала нам шматочок тепла, шматочок пам’яті про природу, яка зникає. Так, вона відроджується, але це вже інша природа, в ній набагато менше сил і чарів, які Ви, пані Світлано, втілили у роботах. Що мене найбільше вразило – так це картина «Рожева весна». Ми її зазвичай уявляємо білою, а у Вас – рожева. Нехай Ваші життя і творчість будуть такими, як ця картина, – «Рожева весна». Нехай вона Вас надихає!

Афіша

«НЕНАЗВАНІ ЕНЕРГІЇ»21 січня 2025 Виставка живопису Василя Химочки – пам’ятна. Цього року йому мало би виповнитися 75, але від важкої хвороби художник відійшов у Вічність іще 2016-го, лишивши неповторний мистецький доробок, у котрому випереджає свій час. Василь Химочка шукав свободу від візуальної експансії сучасного йому артпростору: «Мистецтво – не галузь, а якість. Жодних змагань. Кожен – геній і несе, виконує свою місію. Смисл не в тому, хто перший, кращий і сильніший, а втому, щоб реалізувати свою сутність, свій потенціал. Не хто сильніший, а хто досягне більшого екстазу». Читати далі »

Митці

Ясенєв Олег Народився 1963 року в с.Дніпровка Запорізької області. Навчався у Дніпропетровському художньому училищі (1980-1983), Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, факультет станкового живопису (1984-1992). Закінчив аспірантуру НАОМА. Читати далі »