«Мистецький пантеїзм» Василя Кікіньова
22 березня 2011
Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
…Сьогодні мені хочеться поговорити про любов. За останні роки чи навіть десятиліття це поняття десь девальвувалося, десь вульгаризувалося. І, дивлячись на ці роботи, розумієш: зараз мало хто говорить про любов до своєї Землі, до квітки, до дерева. На тлі подій, які зараз відбуваються в Японії, цей момент мені підказав, що Василь Матвійович Кікіньов стверджує своєю творчістю: треба любити той клаптичок землі, який у вас під ногами, ту квітку, яку ви бачите.
Забігавшись у своїх проблемах, занурена у власні думки, раптом я зупинилася, бо побачила, що цвіте абрикоса. І подумалося, що я вже так давно не зважала на те, як «проізростає» – як казала довженківська мати – трава. Вирішила себе контролювати, щоб побачити, як цвіте вишня, як буде сипатися пелюстковий дощ… Саме з такими думками я звернулася до Василя Матвійовича ще минулого року. І от, власне, навесні відкрилася ця виставка – аби оберемками квітів нагадати, що попереду літо. Щоб ви любили. Щоб ви трохи відійшли від мулу цивілізації й отримали ту струну, з якою проживете це й наступні літа.
Лідія Гурська, мистецтвознавець:
Я вже багато років знаю Василя Матвійовича, писала статті про його творчість, дуже люблю його щирий живопис. Можна подумати, що він простий, але насправді – ні. Любов до природи, яку зараз дуже важко знайти в людей, є у Василя Матвійовича. Всі його поїздки на етюди виливаються в такі чудові роботи. Весна, любов, квіти – це те, що нам зараз потрібно. Хоч клаптик тепла і краси, думаю, залишиться у вашому серці від його виставки.
Алла Маричевська:
Хочу поділитися розповіддю про те, як я приїздила до Луганська відбирати роботи на виставку. Василь Матвійович проводжав мене до потягу – і ледь не поїхав до Києва, бо ми так розговорилися. Художник розповідав про свою філософію в мистецтві, про свій шлях. Мене подивував один момент – я так запам’ятала цю розповідь про те, що ніхто не створив справжній портрет шахтаря. Адже нам подають зовсім інший соціальний портрет, а художник мені розповідав, наскільки люди цієї професії чесні, щирі й віддані один одному, як формуються колективи, про їхні знаки, звуки, про таке важливе відчуття плеча. І як це непросто – спуститися в інший світ, під землю. Я пишаюся, що знайома з особистістю, яка так відчула тих людей, створила психологічний портрет шахтарів…
У нас сьогодні презентований останній цикл робіт мистця, який стилістично трошки відрізняється від попередніх. Знаю, що у Василя Кікіньова є краєвиди Чернігівщини, є розкішний Крим, є пейзажі Карпат, а сьогодні тут – любов до Луганщини.
Василь Кікіньов, мистець:
Ця виставка – це моя любов до пейзажу, бо, власне, натюрморт для мене теж пейзаж. Як художник я дуже довго підбираю натуру, бо картина береться з життя. Я, в основному, писав картини про шахтарів, таких – як Олексій Стаханов. Після розвалу Радянського Союзу деякі художники розгубилися з тематикою. Я повернувся до свого дитинства, побачив те, що в мені жило постійно. Ми мешкали біля річки – там умивалися й пили воду... Це важливий момент у моєму житті – моє ставлення до дерева, до трав, до квітів. Тут має бути особливий подих і потяг до такого сюжету...
Бувають періоди, коли працюєш, а все не те, але якоїсь миті з’явився, як у поета, рядок, із яким усе римується, – і народжується робота. Мені хочеться, щоб ви почули цю поезію.
Алла Маричевська:
Мене в тій поезії завжди дивує, як Василь Матвійович передає плесо, тишу води. Вже давно не пам’ятаю, як розливається навесні водна стихія: десь поробили канали – й тієї життєдайної повені не побачиш… Так що тіштеся, згадуйте дитинство, згадуйте прекрасні моменти, коли ви були серед природи.
Надзвичайний і Повноважний посол Швеції в Україні Стефан Гуллгрен:
Мені дуже сподобалося те, що я тут побачив. В галереї панує надзвичайно приємна атмосфера: тут спокійно, тут відпочиває душа. Думаю, що ми з дружиною ще раз сюди прийдемо, бо треба приділяти достатньо часу, аби не лише дивитися, а й розуміти – хоча б півгодини для кожної картини. Особливо мені сподобалася робота «Дідусева пасіка»: можна уявити, що в тому будиночку хтось живе, можна відчути навіть запахи, почути гудіння бджіл... Такі картини приємні особливо зараз, коли ми всі очікуємо сонечка, тепла. Деякі пейзажі нагадують мені південь Швеції: в нас є схожі ліси. Хоча наш колорит, звісно, холодніший. На цих роботах сонце яскравіше, ніж у нас...
|
| | |
«У ПОШУКАХ ІДЕНТИЧНОСТІ» 20 жовтня 2026
Галерея «АВС-арт» завжди підтримувала знакове мистецтво авторів, у творчості яких формотворчо й світоглядно увиразнені коди української нації. Кураторський проєкт Галини Новоженець «У пошуках ідентичності» – саме такий. Він об’єднав художників із різних куточків України: Руслана Поступаленко, Анатолій Фурлет, Олена Маричевська, Анатолій Федірко, Василь Андрушко, Микола Андрущенко, Богдан Бринський, Галина Новоженець, Богдан Губаль, Володимир Харакоз, Ірина Гресик, Володимир Чорнобай, Григорій Волков, Анатолій Лавренко, Ганна Криволап, Мирослав Ясінський, Оксана Мельничук. |
Ярова Наталія Степанівна
Наталія Ярова народилася 1947 р. в м. Ялта. Закінчила факультет прикладного мистецтва Московської текстильної академії (1968-1973). Викладачі – Е.Зернова, Г.Манізер, О.Дубінчик. Член НСХУ (1982). Працює в галузі живопису та графіки. Роботи знаходяться у приватних колекціях України, Франції, Польщі, Сербії, Хорватії. Живе і працює в Києві.
|
|
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)