Італійські враження Володимира Луцика
18 квітня 2012
 Алла Маричевська та Володимир Луцик |
|
Перша велика виставка Володимира Луцика в Україні, котра відкрилася в «АВС-арт», запрошує глядачів у надзвичайно світлий, чистий і сокровенний світ малярства українського маестро. Тайна вечеря, Риба, Чаша, Дерево – знаки, котрі формують лаконічну, але не спрощену образну мову мистця. Це справді подія в нашому культурному житті, адже довгий час Володимир Луцик був більше відомий за кордоном, аніж на батьківщині.
Алла Маричевська, арт-директор галереї «АВС-арт»:
Найперше я хочу привітати вас із Великодніми святами. Христос воскрес! Ми пережили ту люту зиму, пережили кризи. І, думаю, що б у нашому соціумі не робилося, а природа нас тримає, сонце світить, і не можна собі уявити, що воно не зійде… Дуже дякую, що після світлого але все-таки напружено-насиченого свята ви до нас прийшли на таке-от мистецьке післяслово.
Ця виставка має свою історію. І я б сьогодні хотіла розповісти, як Володимир Луцик потрапив до нашої галереї. Пригадуючи події дворічної давності, вкотре згадую Довженка: Бог на світі є, й ім’я йому – випадок. Власне, закономірна випадковість і спричинила виставку маестро. Ми довго думали, як її назвати. Побачивши роботи, переживши їх, облюбувавши очима, душею й серцем, вирішили назвати «Інтермецо на семи пагорбах» – перепочинок, момент натхнення. А оскільки багато років мистець працював у Римі – то на семи пагорбах…
Все починалося 2009-го, коли професор Львівської академії мистецтв Орест Голубець звернувся до мене з матеріалом, у якому писав про двох художників. Один сивочолий, років шістдесят. Закохавшись в українку, він їде до нас, викуповує занедбаний клуб і влаштовує там майстерню. І вже тут, на українській землі, творить зовсім іншу тему у своєму мистецтві. А інший художник – зовсім молодий, закінчив нашу львівську академію. Він від’їжджає до Риму, там працює й захоплюється іконописом і класичним живописом. Зовсім різні, але від джерел і до джерел – ми так і назвали матеріал. Від поп-арту до нашої України – Вітторіо Джакомі, який полюбив Україну за те, що тут усе природне й живе…
І коли я побачила роботи Володимира Луцика, то насамперед подивували його інтерпретації Тайної вечері. Я взагалі дуже обережно ставлюся і до публікацій, і до репродукцій саме таких сакральних речей. Для мене ікона має виконувати свою природну функцію – в храмі. Вона має бути посередником між Богом і людиною. А тут такий ракурс, що мені захотілося, аби люди бачили цю безпосередність, яка світиться, це світло й добро. І ті чесноти, які ми притлумили у своєму житті… Матеріал вийшов, і, здається, публікація вдалася…
За деякий час потому телефонує Сергій Пантюк і так делікатно говорить, що в нього є товариш, який живе в Римі й розкішно малює. Це Володимир Луцик. Сергій Спитав, чи не могли б ми домовитися про виставку. Так я познайомилася з Володимиром, і в нашій розмові відразу означилась якась безпосередність, легкість. Так і домовилися…
Лариса Лебедівна, завідувач Сектору мовної політики Міністерства культури України:
…Я відвідую такі виставки й ціную наших українських мистців. Тому від себе скажу, що я рада познайомитися з цим художником, із його творчістю. Вона глибоко українська, вона вражає. Думаю, ця виставка є для України ще одним відкриттям, тим художнім словом, яке показує, що наше мистецтво не вичерпується, воно розвивається. І що б там не було навколо нас, які негаразди, але цей дух і ця творчість дають нам крила. Дякую художнику за його працю!
Сергій Пантюк, письменник:
Ви знаєте, в мистецтві немає товаришів, друзів або колег. Мистецтво або є, або його немає. Для так розпоряджається, що не може дружити графоман із генієм – краще графоману дружити з графоманом, а генію з генієм (сміється).
…Не знаю, хто ми з Луциком, але знаю, що я письменник і сприймаю образотворче мистецтво не як мистецтвознавець, а як реципієнт, споглядач. Я, власне, знав Володимира, коли він бавився, робив композиції з якихось сумнівних фігур, з чого я трошки кпив. Тоді ми були просто друзі. А коли я вже побачив його пізніші роботи й те, як вони втілені (при тому, що, можливо, не всі ідеї, які Володя втілює у своїх роботах, мені близькі), зробив для себе висновок, що це унікально. І тут ніяка дружба ролі не грає – тут грає роль уже наступний етап: я докладу максимум зусиль, аби його знали в Україні.
Так склалося, що художник живе в основному в Італії, а в Україну більше їздить як гість, турист. І там його знають більше, ніж тут. Це неправильно, тому що українець має бути першочергово відомий в Україні. Тому я страшенно радий, що ця виставка на рівні Києва відбулася. Це ще й фахова виставка на всеукраїнському рівні. Дякую тобі, Володимире, що ти такий класний, і тисну руку при всіх. Ти розкішний художник!
Сергій Грабар, літератор:
Я маю вдома дві картини Володі. Одна з них – це варіант Тайної вечері, а друга – риба. Тому в нас із вами співпадає смак у розумінні його творчості. …Коли я вперше побачив роботи Луцика на виставці у Львові, чомусь згадалася Софія Київська, саме фрескова Софія. А потім побачив у його роботах й італійські джоттовські мотиви. А оце нещодавно був в Італії й підтвердився в цій думці. Скажу вам, що я теж не мистецтвознавець – мені просто подобається або не подобається. І відчуття надзвичайної легкості є в роботах, і джазовості. Тут віковічне минуле й абсолютна сучасність. Воно все поєднане і глибоко бере за душу. Для мене ця творчість – якась внутрішня розмова, що бринить усередині…
Борис Гуменюк, письменник:
Уже неодноразово звучало, що Володя мешкає в Італії. І попри те він залишився хорошим художником (сміється)… Тут сьогодні багато мистців. Ми ходили й обговорювали кожну роботу. В Луцика надзвичайне відчуття кольору – всі кольори складні. Як мені колись говорив один метр: ти на палітрі змішуй фарбу, поки вона не стане зовсім іншою субстанцією, поки не задихає. І коли фарба вже стала якоюсь біоенергетичною субстанцією, ти її просто кладеш на полотно, незалежно від сюжету… Власне, було б дуже цікаво побачити, як би Володя зробив нефігуративні роботи, позакомпозиційні. Просто розклав кольори. Мені здається, це було би просто неймовірно. А те, що я зараз бачу, просто зачаровує. Це для мене вищий пілотаж. Це роботи, які хочеться мати в себе, це роботи, які стануть окрасою будь-якої оселі. Вітаю!
Володимир Луцик, мистець:
Щодо місця створення робіт, про що мене запитують, то в деяких із них складна географія: я починав писати в Італії, продовжував в Україні, закінчував в Італії. Там малюється легко – Італія взагалі надихає художників. Там уміють любити й шанувати мистецтво, там багато мистецтва й якась своєрідна творча атмосфера…
|
| | |
«ЖОВТИЙ / БЛАКИТНИЙ» 25 серпня 2026
Галерея «АВС-арт» представляє тематичну добірку живописних робіт, в яких провідними є жовтий і блакитний – чільні кольори Української Держави. В експозиції – Емма Андієвська, Петро Бевза, Борис Буряк, Микола Журавель, Михайло Демцю, Віктор Зарецький, Сергій Савченко, Петро Сипняк, Анатолій Фурлет, Михайло Поживанов, Анатолій Криволап, Ольга Соловйова, Ігор Гавришкевич, Роман Сельський, Феодосій Гуменюк, Віктор Чурсін, Андрій Гуренко, Руслана Анічина, Володимир Подлевський, Золтан Мичка та інші майстри образотворення. |
Мінько Олег Терентійович
(Нар. 3.08.1938, м. Макіївка на Донеччині) – український живописець. Навчався (1959-1965) у Львівському державному ін-ті ужиткового та декоративного мистецтва (з 2004 – Львівська національна академія мистецтв) у Р.Сельського, К.Звіринського, Д.Довбошинського;
|
|
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)