І небо, і земля Миколи Мазура
12 жовтня 2010
 Експозиція. Велика зала |
|
Відбулося відкриття виставки Миколи Мазура. Художника прийшли привітати колеги: Віктор Маринюк, Феодосій Гуменюк, Петро Бевза, Едуард Ревенко.
Алла Маричевська: Наша галерея працює концептуально: віднаходити по Україні тих художників, які зробили за ці останні двадцять років найважче – лишилися самі собою, не піддалися ніякій кон'юктурі. І власне один з таких художників, який лишився сам собою, який ніколи не працював на чорний, страшний, несформований ринок. Художник який переживав все, що відбувається в цьому житті своїм нервом, серцем і душею, власне такий Микола Мазур. І я хочу, щоб столиця згадала Миколу з тих дев’яностих, коли «хуторяни» виставлялися, були величезні виставки. Традиційно надаю далі слово художникам-колегам. Слово Віктору Маринюку, «мамаю» з Одеси.
Віктор Маринюк: Ми - різні люди, по різному дивимось на цей світ. Але Мазур є Мазур. Ми жили в часи не дуже сприятливі для праці, для самовираження, для того, щоб бути собою, але як і в ті часи, так і зараз це якраз чудові умови, де треба працювати. На жаль, в наш час, так зване, актуальне мистецтво під питанням: чи то насправді актуальне мистецтво. І справа не в тому, чи вони професійно роблять чи ні, я думаю, що – професійно. Так само і соцреалізм, там були чудові майстри і середній рівень був достатньо високий, проте особистості там було проявлено дуже небагато, вони були «вопреки» художниками. І як не дивно Микола актуальний і сьогодні, бо зараз – величезна потреба в людях незалежних, особистостях, які розуміють всю унікальність життя.
Феодосій Гуменюк: Я хочу привітати вас з прекрасною виставкою. Я тішусь, що Микола працює, я пам’ятаю ті роботи ще до пожежі, прекрасні графічні роботи. Мене дуже вразили тоді й скульптури Миколині. Я вчора їхав з Полтавщини сюди, бачив якісь баки металеві, все думав, що от би Миколу сюди, щоб він те порізав, розписав…
Я подивився ці роботи, і добре, що вони тут в Україні, що не поїхали кудись. І коли є такі художники, то і тебе нікуди не тягне.
Микола Мазур: Дякую, що знайшли час прийти на відкриття цієї виставки. Хочу подякувати Аллі, що вона справді потурбувалася, аби витягнути мене з Хмельницького: привезла сюди роботи, зробила експозицію і запросила мене сюди, щоб я став перед вами і ви подивились на мене живого.
Говорити художнику про те, що він робить… Алла ніби все розказала. Я робив те, що міг, любив, переживав. Я хотів знайти мову для своїх думок і почуттів. В кожному випадку, чи то скульптура, яку раніше не називали скульптурою (слава Богу, прийшов час, коли стали говорити, що це серйозно, цікаво, незвично, хоча для того пройшло тридцять років) чи то живопис, чи графіка – все я робив абсолютно щиро, не сподіваючись, що хтось те купить, чи комусь сподобається, чи хтось буде тим перейматися, робив щиро у професійному рості, і в тих думках, якими я наділяв свої твори. Бо кожен художник, як сказав Миколайчук, думає: Фабіан думає і я думаю. Наша країна дивна і Земля наша чудова, нема кращої для мене Землі, я її люблю. Часом це сумно, бо людина, яка хоче побачити все це цілісно якось, їй трапляються на шляху і каміння, і радість, і сум. Це робить душу багатою, бо душа має пізнавати, як сіль, так і цукор; як чисте, так і брудне; як небо, так і прірви. На скільки це все досконале, вам судити. Якщо когось зачепила хоч одна думка, почуття, яке я хотів вкласти у свої твори, але не зміг, то ви його зробите краще, донесете краще. Дякую всім за увагу, будьте здорові, щасливі, творіть.
|
| | |
«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ» 22 квітня 2024
Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… |
Грох Микола
Народився 16 травня 1936 року в Ленінграді. Дитинство провів у селі під Києвом. 1957-го закінчив Київське училище прикладного мистецтва, відділення художнього текстилю. 1960-1967 рр. – навчався в Київському державному художньому інституті. Працював у Художньому фонді України (1960-1964), у видавництві «Мистецтво» (1964-1967).
|
|
)
)
)
)
)
)
)
)
)
)