…Давайте поговоримо про любов. Мабуть, саме з шаленої любові народилося мистецтво Руслана Найди. Ця закоханість у степ породила образ коня, архетип, що тримає в собі ідею, виплекану в епоху козацтва. Ідея розуму, мудрості, софійності, філософія антропоцентризму. І найважливіше – в ту епоху вирощувалася, плекалася ідея індивідуалізму й козацьких вольностей. Якраз саме ці ідеї ще від доби козацтва, як мені видається, втілені в скульптурі й графіці Руслана Найди. До цієї виставки ми йшли непросто. Те, що ти хочеш виставити, щоб дух галереї жив, ніс ідею соборності, цілісності й неперервності традицій в українському мистецтві, – це завжди складно... Ми зазнайомилися ще кілька років тому на нашій виставці Василя Бика. Залітає – як вітер – колоритний, цікавий чоловік із «Козацьким романом» під пахвою. Я була ошелешена! Так ми зазнайомилися. Я подивилася на його скульптуру в буклеті – якраз мені до душі: така експресія, ідея вітру, пасіонарності, що живе в нашому народі до цього часу. А потім так притлумилося з часом… Якраз момент, коли ти розумієш, що епоха цинізму, якоїсь фальші, піни – відходить. Піна починає розмиватися, й хочеться чистої води, високої й глибокої любові. Свободи. Високого ґатунку й щирого мистецтва… І от згубилися його контакти, шукаю – не можу знайти. Аж якось заходить у галерею чоловік, і виявляється, що це кум Найди – він і дає телефон. Буквально за півгодини Руслан приїжджає, й ми домовляємося про виставку. Тож – має статися тоді, коли має. Якраз тоді, коли ми хочемо пошанувати Майдан, підкреслити свободолюбність, свої вольності й цінності ще ого яких століть. Кажуть, що зараз наша державна система йде за схемою турбулентності, надзвичайно складного хаосу. Й якраз ідея індивідуалізму та свободи важлива, бо саме свобода індивіда – якщо ти її вловив і зрозумів, – то тебе цей вир не затягне вниз, а викине вгору, й ти збудешся, реалізуєшся. Це цінності європейські. А я собі вкотре думаю, що ці цінності давно витворені ще на теренах Козацької землі…

Мене, мабуть, і представляти не треба. Тут усі знайомі обличчя. Мені найбільше імпонує вислів Симона Петлюри, що патріотизм – це активна любов до своєї вітчизни, до свого народу. Саме так я бачу свою скульптуру, своє козакування, взагалі своє буття як людини на цій землі. Тому ця виставка – прояв саме активної позиції, скажімо, скульптора-козака, художника-козака. Говорити про скульптуру – все одно що танцювати про скульптуру: її треба дивитися, відчувати. Я навіть дозволяю – хто недобачає – помацати (сміється). Тому безпосередньо дивіться, спілкуйтеся з тим, що вийшло з вогню моєї любові.

…Найперше дякую пані Аллі, що подзвонила й сказала збирати бебехи та робити виставку. Це моя друга персональна виставка в Києві від 91-го року. Все решта – десь по загряницях. Це, звичайно, не годиться, але дякую, пані Алло, що нагукали. Дякую своїй дружині Лесі, що має дуже вагомі аргументи, які складаються з рогача, макогона й качалки. Вони найбільш доступні до козака. Якби не ці аргументи, мабуть, виставка й не відбулася б. І десь би я проявляв свою актину любов у байраках, на конях, по вепрячих стежках чи співав би з друзями на кручах Трахтемирова.