Дмитро Стецько. Акварелі
19 листопада - 7 грудня 2013
Дмитро Стецько – яскравий представник західноукраїнського мистецького андеграунду. Високий, по-спортивному підтягнутий, мовчазний, завжди зосереджений на своєму, дистанційований від зайвої навколомистецької метушні.
Він – не активно медійний у піар-розумінні і надмір не любить про себе нагадувати. Цьому, мабуть, існує пояснення. В Стецька є, на перший погляд, дивна звичка: публічно виставляти свої роботи (живопис, скульптури, графіку) лише один раз на десятиліття. Художник жартує, що така дистанція – непоганий показник, чи тебе не забули. Насправді ж Cтецько – мистець, який принципово тримав і тримає дистанцію щодо будь-якого «поточного» галасу. І за цією, мов скеля, непорушністю стоять роки напружених і бурхливих пошуків, експериментів, синтезів, виходів на нові виражальні можливості.
Коли за дрімучого брежнєвського застою деякі його колеги захекано створювали соцреалістичні лубки, Дмитро Стецько монтував у фактуру камінь, цвяхи, дроти і навмисне йшов в історизм, надаючи йому нових експериментальних виражень. Тепер з історизму можемо усміхатися, але за тоталітаризму він міг бути однією з форм опозиційності та збереження своєї національної самобутності. Стецьків історизм – також особливий і, як це не дивно, дуже далекий від історизму в усталеному значенні, коли задум підпорядковується якійсь чіткій і пафосно-переконливій меті. Для Стецька тематичний ракурс не визначальний, а підпорядкований фактурному вираженню, пошуку нової мистецької мови. Його твори виконані в авангардній поетиці, з алюзіями на палеолітичний наскельний живопис, де, наче в метафізичному тумані, до нас пробиваються ледве зримі контури й силуети коней, людей, зброї. Це наче один з археологічних шарів, на який ми випадково наткнулися, докопуючись до незримих надр минулого.
Контркультурність і цілковита «естетична некерованість» Дмитра Стецька призвели до того, що після погрому виставки художників-аутсайдерів (чи андеграунду) в Ізмайловському парку (1984) в Москві партійні органи взялися за таку ж зачистку і на окраїнах: Стецька позбавили майстерні в Тернополі й не давали можливості творчо працювати, тобто жити з праці художника. Коли 1989-го Дмитро Стецько взяв участь у виставці українського андеграунду, організованій у столиці України київським «Динамо», то й тоді ніби пішов проти течії, обравши мистецький пошук на противагу «правді» доби: як-не-як, стартував час національно-демократичних мітингів, час нових галасунів і трибунів, які згодом потрапили в парламент. Нога в ногу з цим у живописі йшли патетизм, пафос, публіцистичність, риторика. Соцреалізм моментально змінився на нацреалізм. Багато хто оперативно «переорієнтувався». Стецько ж – залишився вірним собі.
Коли на початку незалежності Дмитра Стецька прийняли у Спілку художників України, то на одному з пленарних засідань він запропонував перереєструвати всіх членів організації, вилучивши з неї тих, хто співпрацював із тоталітарним режимом. Коли ж цю пропозицію ніхто не прийняв, Дмитро Стецько покинув лави Спілки і знову залишився самим собою. «Люстрація» від Стецька не пройшла.
Звісно ж, усі ці факти зовнішньої біографії не можуть заступити його біографію внутрішню – інтелектуальну, сповнену цікавих пошуків і нових тем, культурологічних синтезів і неочікуваних можливостей фактури.
Анатолій Дністровий,
письменник
|
| | |
«ЖОВТИЙ / БЛАКИТНИЙ» 25 серпня 2026
Галерея «АВС-арт» представляє тематичну добірку живописних робіт, в яких провідними є жовтий і блакитний – чільні кольори Української Держави. В експозиції – Емма Андієвська, Петро Бевза, Борис Буряк, Микола Журавель, Михайло Демцю, Віктор Зарецький, Сергій Савченко, Петро Сипняк, Анатолій Фурлет, Михайло Поживанов, Анатолій Криволап, Ольга Соловйова, Ігор Гавришкевич, Роман Сельський, Феодосій Гуменюк, Віктор Чурсін, Андрій Гуренко, Руслана Анічина, Володимир Подлевський, Золтан Мичка та інші майстри образотворення. |
Ясенєв Олег
Народився 1963 року в с.Дніпровка Запорізької області.
Навчався у Дніпропетровському художньому училищі (1980-1983), Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, факультет станкового живопису (1984-1992). Закінчив аспірантуру НАОМА.
|
|
