Афіша

Маючи за зразок деперсоналізованого вчителя природу, за законом подібності, Олексій Литвиненко тяжіє до відтворення гармонії існування, яку відчуває дуже гостро. Його цікавить внутрішній рух у часі, схожий на цикл життя рослин, де зовнішня трансформація є наслідком глибинних змін.

У роботах Анатолія Фурлета крізь призму вічності реставруються і далека історія, і прекрасні миттєвості життя. Цікаво, що всі зображені речі втрачають свій «речовинний» характер, а стають радше знаками, мітками проявлених сенсів.

Сергій Савченко – один з найяскравіших одеських нонконформістів, активний член «Одеської групи» мистців, як її називають на Заході, та мистецького об’єднання «Мамай», як вони самі себе називають.

Осягаючи сенс світу, Василь Копайгоренко, як і людина міфічної доби, сплітає нескінченний ланцюг взаємозв’язку предметів, явищ, істот і подій – реальних і фантастичних. 
 

Живопис Олега Філя – це чиста неприборкана стихія води, глибокої й непередбачуваної. Вона – як первинна складова світобудови, як життєдайна сила, як символ жіночого начала. У роботах мистця вода прориває дамби й водночас тихо колише на своєму плесі чи ледь відчутно коливається в повітрі першими кроками туману.

Увібравши в себе напрацьовану попередниками художню традицію, Петрові Пузі вдалося віднайти свою стилістику. На відміну від представників старшого покоління закарпатської школи живопису (Ш.Петкі, П.Балла), в яких простежується зосередженість на величі гір, у Петра відчувається захоплення мікрокосмом гуцульського обійстя.

Мандруючи просторами Внутрішньої Монголії, занурюючи пальці у води Праріки, відомий київський художник Валерій Шкарупа укладає з мистецьких візій-палімпсестів власну Александрійську бібліотеку.
 

Митці

Литвиненко Олексій Народився 17 січня 1961 року. 1985 року закінчив Київський державний художній інститут. Із 1992-го – член Національної спілки художників України. Живе і працює в Києві. Читати далі »